Даніеле Де Россі

Вихованець юнацької футбольної команди «Остія Маре». 2000 року продовжив займатися футболом у молодіжній команді клубу «Рома».

У дорослому футболі дебютував за «Рому» 2001 року, з того часу незмінно захищав її кольори протягом вісімнадцяти сезонів. Провів загалом у складі «вовків» 616 офіційних матчів, забивши 63 голи, двічі ставав володарем Кубка Італії. За кількістю ігор за римську команду поступається лише своєму багаторічному партнерові по футбольному полю Франческо Тотті^[3][4].

У травні 2019 року було офіційно оголошено, що клуб не має наміри подовжувати контракт із наддосвідченим півзахисником, який добігав до завершення^[5]. За 12 днів Де Россі провів свою останню гру за «Рому», після чого вирішив не завершувати ігрову кар'єру.

26 липня 2019 року гравець, якому щойно виповнилося 36 років, уклав однорічну угоду з аргентинським «Бока Хуніорс»^[6][7], де спортивним директором працював багаторічний одноклубник Де Россі по «Ромі» Ніколас Бурдіссо^[8]. 13 серпня 2019 року Де Россі дебютував за «Боку» проти «Альмагро» (1:1) у Кубку Аргентини, забивш свій перший і єдиний гол за клуб, але його команда вилетіла зі змагань після поразки в серії пенальті^[9]. Загалом до кінця року він зіграв 7 ігор в усіх турнірах за клуб і 6 січня 2020 року оголосив про завершення кар'єр, пославшись на сімейні причини^[10][11][12].

2001 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 3 іграх на юнацькому рівні.

Протягом 2002—2004 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 20 офіційних матчах, забив 3 голи. Був учасником футбольного турніру на Літніх Олімпійських іграх 2004 року, де разом з командою виборов бронзові олімпійські нагороди.

2004 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. На наступні 13 років став гравцем основного складу італійської команди. За ці роки був учасником фінальних частин трьох чемпіонатів Європи і трьох чемпіонатів світу, включаючи переможний для італійців чемпіонат світу 2006 року у Німеччині.

У листопаді 2014 року провів свою соту гру за збірну, а за три роки завершив кар'єру в національній команді, маючи в активі 117 ігор у її складі, що на той момент стало четвертим показником в історії «сквадри адзурри». Попри амплуа півзахисника регулярно відзначався забитими голами і на момент припинення виступів за національну команду мав в активі 21 забитий гол, посідаючи на той час 12-те місце серед її найкращих в історії бомбардирів.

18 березня 2021 року Де Россі було представлено як нового помічника Роберто Манчіні у національній збірній Італії^[13][14]. 11 липня 2021 року Італія виграла Євро-2020 після перемоги у фіналі у серії пенальті проти Англії^[15]. 13 серпня він залишив італійську команду, щоб завершити свій тренерський курс, а 23 листопада повернувся до роботи в Італійській федерації футболу, цього разу на посаду технічного співробітника для юнацьких команд віком від 15 до 20 років^[16]. У січні 2022 року він погодився повернутися тренерського штабу Роберто Манчіні, щоб допомогти у збірній плей-оф кваліфікації до чемпіонату світу 2022 року^[17], але італійцям не вдалось вийти на «мундіаль».

11 жовтня 2022 року Де Россі був призначений новим тренером команди Серії B СПАЛ^[18][19]. На момент призначення Де Россі команда посідала 14-е місце у турнірній таблиці, здобувши лише дві перемоги за 8 турів. Однак покращити результати команди тренеру-початківцю не вдалося, і команда при ньому здобула лише 3 перемоги у 17 матчах, через що вже 14 лютого 2023 року він, не доопрацювавши до кінця сезону, залишив посаду, опустивши команду на 18 місце^[20].

16 січня 2024 року Де Россі був призначений головним тренером «Роми» до кінця сезону, змінивши на цій посаді Жозе Моурінью^[21].