LD50

ЛД₅₀ зазвичай виражається як маса речовини на одиницю маси піддослідного примірника, зазвичай у міліграмах речовини на кілограм маси тіла, але іноді в нанограмах (наприклад, для ботуліну), мікрограмах або грамах (застосовне до парацетамолу) на кілограм маси тіла, залежно від токсичності речовини. Таким чином, це дозволяє порівняти відносну токсичність різних речовин для тварин різних розмірів (хоча токсичність не завжди залежить тільки від співвідношення з масою тіла).

Вибір для орієнтиру 50%-ї смертності дозволяє уникнути можливих неоднозначностей і спростити умови проведення експерименту. Таким чином це означає, що ЛД₅₀ не є смертельною дозою для всіх особин: смерть деяких може бути викликана значно меншою дозою, тоді як інші виживуть за дозування значно вищого від ЛД₅₀.

Летальна доза часто залежить від способу введення; так, більшість речовин менш токсичні, коли вводяться орально, ніж внутрішньовенно. У зв'язку з цим ЛД₅₀ часто зазначається зі способом введення в організм.

Відносні величини ЛД_50/30 або ЛД_50/60 використовуються як дозування, яке знищить половину популяції за 30 або 60 днів відповідно (застосовне до випромінювань).

LCt₅₀ — порівняльні вимірювання, які показують співвідношення смертельної дози до маси тіла, де C — концентрація, а t — час; зазвичай виражається в мг·хв/м³. LCt₅₀ — доза, яка призведе до сильних залишкових пошкоджень швидше, ніж до смерті. Такі вимірювання часто використовуються, щоб визначити дієвість бойових отруйних речовин. Ідея концентрації-часу вперше була висунута Фріцем Габером і іноді називається «Законом Габера», який допускає, що вплив протягом 1 хвилини 100 мг речовини на 1 м² шкіри дорівнює впливу 10 мг речовини на 1 м² шкіри протягом 10 хвилин.

Деякі хімікати, як ціанистий водень, швидко знешкоджуються людським тілом, і до них незастосовний закон Габера. У таких випадках смертельна доза може бути дана як просто ЛК₅₀ і супроводжуватися тривалістю впливу. У паспорті безпеки хімічної продукції часто використовується саме цей тип запису, навіть якщо до речовини застосовний закон Габера.

Для хвороботворних мікроорганізмів також є міра — середня інфекційна доза. ВД₅₀ — число мікроорганізмів на особину, потрібне для зараження 50 % примірників (наприклад, 1200 мікроорганізмів на людину, орально). Через складність підрахунку фактичної кількості мікроорганізмів ВД може бути виражена в термінах біологічного аналізу. В біологічній зброї інфекційне дозування — кількість інфекційних доз за хвилину на кубічний метр (наприклад, ICt = 100 ВД₅₀×1 хв/1 м³).

Як міра токсичності ЛД₅₀ дещо ненадійна, результати можуть значно відрізнятися в зв'язку з такими факторами, як генетичні відмінності видів випробовуваних тварин і спосіб уведення.

Через великі видові відмінності між видами, те, що є відносно безпечним для пацюків цілком може бути надзвичайно токсичним для людини (пор. Токсичність парацетамолу^[ru]), і навпаки (шоколад нешкідливий для людини, але токсичний для багатьох тварин). Коли тестується отрута отруйних істот, наприклад змій, результати ЛД₅₀ можуть ввести в оману через фізіологічні відмінності між мишами, пацюками і людьми. Багато отруйних змій пристосовані до мишей, і їхня отрута може бути адаптована спеціально для винищення мишей, тоді як мангусти можуть бути виключно стійкі до отруєння.

ЛД₅₀ (поряд з ЛД_10, ЛД_16, ЛД₈₄ тощо) визначається методом:

• пробіт-аналізу^[ru] в ході дослідження «гострої» токсичності тобто за одноразового уведення досліджуваної речовини, зазвичай, дрібним гризунам^[22].
• статистично: зазвичай проводиться у випадках дослідження отруєння людей.

Простий розрахунок -log LD₅₀ кг/кг дає значення для шкали отрут.^[23]

• Клас небезпеки
• Гранично допустима концентрація
• Терапевтичний індекс
• ЕД50
• IC50
• EC50
• Крива доза-ефект