Турецька абетка

Сучасний турецький алфавіт на основі латинської графіки прийнято 1928 року в рамках реформи турецької мови, що розпочав Ататюрк.

Туреччина, щоб ідеологічно обґрунтувати національну ідею турецької держави, перейшла з арабської на латинську абетку.

Символи сучасного турецького алфавіту запозичено з різних алфавітів Європи: шведського, німецького, албанського, румунського та інших.

Турецька абетка має 29 літер.

Таблиця ред.

Буква	МФА	Українська практична транскрипція^[1]
A a	[a]	а, я ^{[примітка 1]}
B b	[b]	б
C c	[ʤ͡]	дж
Ç ç	[ʧ͡]	ч
D d	[d]	д
E e	[e], [æ]	е
F f	[f]	ф
G g	[g], [ɟ]	ґ
Ğ ğ		г ^{[примітка 2]}
H h	[h]	г, х ^{[примітка 3]}
I ı	[ɯ]	и
İ i	[i]	і
J j	[ʒ]	ж
K k	[k], [c]	к
L l	[ɫ], [l]	л, ль
M m	[m]	м
N n	[n]	н
O o	[o]	о
Ö ö	[ø]	о (на початку слова та після голосних), ьо (після приголосних)
P p	[p]	п
R r	[r]	р
S s	[s]	с
Ş ş	[ʃ]	ш
T t	[t]	т
U u	[u]	у, ю ^{[примітка 1]}
Ü ü	[y]	у (на початку слова та після голосних), ю (після приголосних)
V v	[v]	в
Y y	[j]	й; в групі «y + голосний» передається відпов. йотованими голосними (є, ї, ю, я) згідно з правилами українського правопису
Z z	[z]	з

↑ ^а ^б Над голосними a, i, u може вживатися надрядковий знак циркумфлекс (^), або тур. düzeltme işareti, «знак корекції». Подібно до крапок російської букви ё, він вважається необов'язковим, тому у багатьох виданнях, якщо і вживається, то лише для уникнення омонімії; але на відміну від ё, букви з цим знаком не є самостійними літерами алфавіту. Знак корекції використовується у запозичених словах, де він позначає подовження голосного (у словах арабського та перського походження) та/або пом'якшення попереднього приголосного (лише g, k та l перед â та û). При передачі власних імен українською пом'якшення зазвичай зберігається, наприклад тур. Elâzığ — «Елязиг».
↑ Буква ğ (тур. yumuşak ge, «м'яке ге») позначає спірну фонему, що раніше вимовлялася близько до українського [г]. Але за винятком деяких діалектів, у сучасній вимові ğ майже втратила власне звукове значення. У позиції між двома голосними переднього ряду (e, i, ö, ü) ця буква може читатися як [ј], у решті випадків — позначає подовження попереднього голосного. На початку слів не зустрічається. При передачі власних імен українською традиційно передається буквою г, наприклад тур. Erdoğan — «Ердоган».
↑ Згідно з чинним українським правописом у словах іншомовного походження «g і h звичайно передаються літерою г», однак на практиці для багатьох турецьких власних імен існує усталене українське написання з літерою х. Наприклад, тур. Hatay — «Хатай».

Абетки на основі турецької ред.

Азербайджанський алфавіт (додані літери Əə, Qq, Xx)
Гагаузький алфавіт (додані літери Ää, Êê, Ţţ)
Кримськотатарський латинський алфавіт (додані літери Qq, Ññ)

Див. також ред.

Примітки ред.

↑ Дерменджі О. До питання транслітерації власних назв та імен у практиці турецько-українського перекладу (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2015. Процитовано 28 вересня 2015.

Посилання ред.

Озвучений турецький алфавіт

[circumflex-2] а ^б Над голосними a, i, u може вживатися надрядковий знак циркумфлекс (^), або тур. düzeltme işareti, «знак корекції». Подібно до крапок російської букви ё, він вважається необов'язковим, тому у багатьох виданнях, якщо і вживається, то лише для уникнення омонімії; але на відміну від ё, букви з цим знаком не є самостійними літерами алфавіту. Знак корекції використовується у запозичених словах, де він позначає подовження голосного (у словах арабського та перського походження) та/або пом'якшення попереднього приголосного (лише g, k та l перед â та û). При передачі власних імен українською пом'якшення зазвичай зберігається, наприклад тур. Elâzığ — «Елязиг».

[yumushakg-3] Буква ğ (тур. yumuşak ge, «м'яке ге») позначає спірну фонему, що раніше вимовлялася близько до українського [г]. Але за винятком деяких діалектів, у сучасній вимові ğ майже втратила власне звукове значення. У позиції між двома голосними переднього ряду (e, i, ö, ü) ця буква може читатися як [ј], у решті випадків — позначає подовження попереднього голосного. На початку слів не зустрічається. При передачі власних імен українською традиційно передається буквою г, наприклад тур. Erdoğan — «Ердоган».

[h-4] Згідно з чинним українським правописом у словах іншомовного походження «g і h звичайно передаються літерою г», однак на практиці для багатьох турецьких власних імен існує усталене українське написання з літерою х. Наприклад, тур. Hatay — «Хатай».

[1] Дерменджі О. До питання транслітерації власних назв та імен у практиці турецько-українського перекладу (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2015. Процитовано 28 вересня 2015.

[1]

[примітка 1]

[примітка 2]

[примітка 3]