Тодд Гейнс

Тодд Гейнс народився 2 січня 1961 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, і виріс у сусідньому Енсіно. Його батько, Аллен E. Гейнс, був імпортером косметики, а мати, Шеррі Лінн (уроджена Семлер), викладала акторську майстерність. По материнській лінії Тодд — єврей^[3][4]. Він захопився кінематографом ще під час навчання в школі, там він почав знімати свої перші короткометражні фільми. У 1985 році закінчив Браунський університет за фахом «мистецтво і семіотика». У цьому ж році випустив короткометражну стрічку «Вбивці» про взаємовідносини Артюра Рембо і Поля Верлена. Після випуску з університету переїхав до Нью-Йорку і випустив сорокахвилинну стрічку «Суперзірка», що стала згодом класикою андеґраунду^[2].

Перша повнометражна картина Тодда Гейнса, «Отрута», яка вийшла у 1991 році, є нарізкою з трьох різножанрових історій: псевдодокументального розслідування про семирічного хлопчика, який уміє літати, що убив свого батька; пародії на малобюджетне кіно 1950-х — чорно-білого фантастичного хорору про прокаженого ученого; гомоеротичної тюремної драми за мотивами «Щоденника злодія» Жана Жене. Реакція на фільм суперечлива: з одного боку стрічку різко засуджували представниками праворадикальної громадськості, з іншої — вона отримала декілька важливих нагород (зокрема Гран-прі Sundance Film Festival і приз «Тедді» Берлінського кінофестивалю). Режисера ж критика зараховує до представників New Queer Cinema.

Але вже в другій своїй повнометражній стрічці «Безпека» (1995) Гейнс виходить за вузькі рамки гей-кіно. Події фільму розгортаються в Каліфорнії наприкінці 1980-х. Головна героїня, зразково-показова домогосподарка у виконанні Джуліанн Мур, несподівано починає відчувати алергію буквально до усіх досягнень XX століття, від паливних присадок до презервативів^[2]. Стрічка, перші сцени якої знято в традиційній реалістичній манері, до фіналу набуває усе більше карикатурної форми і демонструє відчуження сучасної людини від середовища, що його оточує. Багато критиків називають фільм Гейнса «Безпека» серед досягнень незалежного кіно 1990-х і розглядають його як своєрідний вирок епосі правління Рональда Рейгана. Ця стрічка також дала старт блискучій кінокар'єрі акторки Джуліанн Мур.

На Каннському кінофестивалі 1998 року Гейнс представляє свій фільм-розслідування «Оксамитова золота жила» про епоху глем-року 1970-х. Попри те, що розказана у стрічці історія повністю вигадана, в героях «Оксамитової золотої жили» легко вгадуються Іггі Поп і Девід Бові. У фільмі звучать композиції багатьох відомих музикантів того часу, частина пісень спеціально перезаписується з вокалом виконавців головних ролей Юена Мак-Грегора і Джонатана Ріс-Маєрса. Окрім музики, щоб точніше передати атмосферу 70-х, Гейнс використовує насичений психоделічний візуальний ряд, наповнює стрічку всілякими культурними ремінісценціями. Майстерність режисера знаходить високий відгук у кінопрофесіоналів: Гейнс отримує приз за художній внесок у Каннах.

Свої стилізаторські здібності Гейнс у черговий раз продемонстрував у фільмі «Далеко від раю» (2002). У цій стрічці Джуліанн Мур, яка знову грає домогосподарку, заводить близькі стосунки зі своїм чорношкірим садівником, що, враховуючи час дії — 1950-ті роки, неминуче призводить до скандалу. Стрічка справляє дивне враження: практично буквальне наслідування візуальній манері голлівудського кіно 1950-х поєднується із зачіпанням табуйованих в ті роки тем — міжрасових зв'язків, гомосексуальності тощо. Фільм «Далеко від раю» став володарем близько 70 кінонагород і отримав чотири номінації на «Оскара»^[5][6] .

У вересні 2007 року відбулася прем'єра фільму «Мене там немає» з Крістіаном Бейлом і Кейт Бланшетт у головних ролях. Стрічка брала участь в основному конкурсі Венеційського кінофестивалю, за підсумками якого удостоїлася відразу двох нагород: Гейнс отримав спеціальний приз журі, а Бланшетт була названа найкращою акторкою кінофестивалю. У центрі сюжету фільму — біографія Боба Ділана — шість різних акторів демонструють різні аспекти життя і творчості відомого музиканта.

Наступний повнометражний фільм Гейнса вийшов на екрани лише у 2015 році. Стрічка «Керол» була представлена в головному конкурсі Каннського кінофестивалю. У снові її сюжету — ранній роман Патриції Гайсміт «Ціна солі». Стрічка розповідала про кохання двох жінок у Нью-Йорку середини минулого століття (їх ролі виконали Кейт Бланшетт і Руні Мара). «Керол» дозволила Гейнсу знову звернутися до улюбленої ним естетики 1950-х. Фільм підтвердив репутацію режисера як найкращого стиліста сучасного кінематографу і був із захватом прийнятий фестивальною пресою^[7][8]. У березні 2016 року «Керол» очолила список 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare^[9][10]. Сам Тодд Гейнс, заявив, що неймовірно гордий зробленою йому честю, особливо тому, що «Керол» опинилася в одній компанії з іншими фільмами, які він давно любить: від «Горбатої гори» Енга Лі до «Щасливі разом» Вонга Карвая і «Мого власного штату Айдахо» Ґаса Ван Сента^[11].

Телевізійний проект Тодда Гейнса 2011 року — «Мілдред Пірс», чотиригодинний міні-серіал для каналу HBO, екранізація однойменного роману Джеймса М. Чейна з Кейт Вінслет, Гаєм Пирсом і Еван Рейчел Вуд, отримав 21 номінацію на премію «Еммі», і премію «Золотий глобус» найкращій акторці (Вінслет)^[12].

У 2017 році драматичний фільм Гейнса «Світ, повний чудес» за сценарієм Браяна Селзніка^[en], написаним на основі його однойменного твору для дітей 2011 року, був відібраний для участі в основній конкурсній програмі 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю (2017) у змаганні за Золоту пальмову гілку^[13][14].

Тодд Гейнс — відкритий гей^[15]. Мешкає в Портленді, штат Орегон у США.

У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[17]

• Тодд Гейнс на сайті IMDb (англ.)
• Тодд Гейнс: твори у бібліотеці (WorldCat каталог)
• Біографія і фільмографія Тодда Гейнса(англ.)