Смерть у Венеції

Смерть у Венеції
Der Tod in Venedig
	Обкладинка першого видання
Жанр	повість
Форма	повість
Автор	Томас Манн
Мова	німецька
Написано	1911
Опубліковано	S. Fischer Verlag
Країна	Німецький Райх і Німеччина
Видавництво	С. Фішер
Переклад	Євген Попович
У «Гутенберзі»	12108
	Цей твір у Вікісховищі
	Цей твір у Вікіцитатах

Смерть у Венеції (нім. Der Tod in Venedig) — повість Томаса Манна, уперше опублікована в 1912.

Зміст

Густав фон Ашенбах, наполегливий і працелюбний письменник, який отримав ще за життя широке визнання, приїздить до Венеції і оселяється на острові Лідо. У готелі він зустрічає хлопчика Тадзіо (ім'я - зменшено-пестливе від Тадеуш), члена польської аристократичної сім'ї, надзвичайно прекрасного, і закохується в нього. Усвідомлюючи своє почуття, він намагається боротися з ним, але не може і не хоче. В той же час він випадково дізнається, що у Венеції через сироко починається епідемія холери, яка замовчується владою Венеції через боязнь втрати туристів. Письменник жодного разу не говорить з хлопчиком. Ашенбах починає навідуватися до цирульника, намагається виглядати молодше. Цирульник омолоджує його косметикою, та Ашенбах згодом усвідомлює усю марність своїх спроб омолоджування і почуває себе втомленим і хворим. Він обмірковує усе своє життя.

Сім'я Тадзіо збирається від'їжджати з готелю. Ашенбах востаннє зустрічає Тадзіо. Сидячи у кріслі на пляжі, Ашенбах спостерігає за Тадзіо, що купається. Перш ніж увійти у воду, Тадзьо обертається у бік письменника і дивиться на нього, ніби підзиваючи до себе. Намагаючись встати, Ашенбах падає у крісло. Через декілька хвилин його знаходять мертвим.

Історія написання

Манн планував написати історію про «пристрасть як затьмарення розуму і деградації», навіяну історією любові Гете до 18-річної Ульріки фон Леветцов^[ru]^[1]. Також письменник знаходився під враженням смерті Густава Малера і відвідування Венеції, де він спілкувався з прототипом Тадзя — 11-річним хлопцем, якого звали Владислав (Владзьо) Моес. Прототипами в широкому розумінні були і Ріхард Вагнер, який помер у Венеції і там же написав другий акт «Трістана та Ізольди», пронизаний романтикою смерті, і німецький поет XIX століття Август фон Платен, причиною смерті якого була холера в Італії, яка відіграє у новелі головну роль. Манн також мав намір показати стосунки між розумом і почуттям, трагедію пристрасті, що принижує, зачарованості смертю.^[2]

Переклад українською

Томас Манн. «Смерть у Венеції та інші новели» — Tomas Mann. Der Tod in Venedig und andere Kurzgeschichten — (укр.переклад Євген Попович, Лабораторія, 2024)

Адаптації

У 1971 режисером Лукіно Вісконті був поставлений однойменний фільм з Дірком Богардом в ролі Ашенбаха. У фільмі професія Ашенбаха був замінена на композитора.

У 1973 Бенджамін Бріттен написав оперу «Смерть у Венеції», що стала для нього останньою.

Примітки

↑ Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.
↑ Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Т. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300.

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Смерть у Венеції

Текст українською (Переклад Євгена Поповича)
Текст російською на lib.ru.
Оригінальний текст на сайті проекту Гутенберг.

[1] Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.

[2] Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Т. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300.

[1]

[2]