Погребище

На північній околиці міста річка Смотруха впадає у Рось, праву притоку Дніпра.

Давні часи ред.

На місці сучасного населеного пункту було місто Рокитня, перша письмова згадка про яке датується 1148 р.

На початку XIII ст. після монголо-татарської навали від нього залишилися самі погреби, тому мешканці, що відбудували місто, стали назвати його Погребищем.^[3]

На початку XVI ст. землі Погребища уздовж річки Рось опинилися в руках українських князів Збаразьких.^[4] У 1580-х рр. споруджується замок, про існування якого нагадує назва гори — Замкова.

Після Люблінської унії 1569 р. Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користуватися Магдебурзьким правом.

Письмова згадка за Погребище польським мандрівником Еріхом Лясотою в його щоденнику за 1594 рік «…червень, 17-го. Через Рось, 1 миля. Погребище (місто і замок на Росі)».^[5]

У 1629 р. Погребище налічувало понад 6 тис. жителів, коли у Вінниці на той час було 9 тис. жителів.

Козаччина ред.

У 1591–1593 рр. населення міста брало участь у козацькому повстанні на чолі з К. Косинським. У 1595 р. селянсько-козацькі загони під проводом Г. Лободи захопили фортецю.^[6]

Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано каштеляном Стефаном Чарнецьким^[7], що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького.

Чарнецький взяв приступом Погребище і винищив поголовно все населення: 700 полонених повісили, 300 посадили на палі, причому князь дав жовнірам наказ: «стратити їх так, щоб вони відчували, що вмирають»; на шляху через ліси, «він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених». Поляки «палили села і рубали голови»; полонених піддавали тортурам і катували вогнем^[7]

У 1736 і 1768 рр. у Погребищі перебували загони повсталих гайдамаків.

Новий час ред.

З XVIII ст. Погребище перетворилось на осередок торгівлі та ремесел.

У XVIII–XIX ст. містечко було родинним гніздом Ржевуських, у якому народилася Евеліна Ганська, друга дружина відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Наприкінці XIX ст. на землях графа Адама Ржевуського збудовано залізницю і станцію, яку названо на його честь — «Ржевуська».

На початку ХХ ст. містечко нараховувало 943 дворів, 5807 мешканців, дві церкви (мурована Успенська і дерев'яна Михайлівська)^[8], дві церковнопарафіяльні школи, шість круподерень, завод шипучих вод, два водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м'ясних лавок^[8]. Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.

Радянські часи ред.

У 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 р. — організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 р. у місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. У 1929 р. на території Погребищенськоі сільради проживало 2299 осіб^[9].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 237 жителів міста^[10].

Німецькі війська окупували місто 21 липня 1941 р. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 р. місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М. Катукова. У пам'ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.

Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А. Бурлачук, В. Кравченко, А. Москальчук, А. Пономарчук, М. Сьомак, І. Слободянюк, В. Терлецький. У братській могилі, що розташована в центрі міста, поховано 653 воїнів^[11].

Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість погребищан: І. Кумчак, В. Іващук, О. Харченко, Є. Мельник, О. Шевчук, В. Іщук. У міському парку встановлено обеліск пам'яті, їх іменами названі солдатські поля.

У 1966 р. відкрилося медичне училище (з 2006 р. — медичний коледж). Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 р. переведено в капітально відремонтоване приміщення. У 1985 р. відкрило двері професійно — технічне училище (нині — вище професійне училище-42). Тут щороку навчається близько 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства^[12].

Сучасність ред.

За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.

У Погребищі розташовані залізничні станції Ржевуська та Погребище I. Існує також зупинний пункт Погребище II, але за межами міста Погребища.

• У 1629 р. проживало — 6000 мешканців
• За переписом 1897 р. — 6284 мешканців (ч. 3057, ж. 3227)^[13]
• За переписом 1989 р. — 11 705 мешканців^[14]
• За переписом 2001 р. — 10 754 мешканців
• За розрахунками 2005 р. — 10 418 мешканців
• На 1 січня 2013 р.  — 9898 мешканців
• На 1 січня 2015 р. — 9765 мешканців^[15]
• На 1 січня 2018 р. — 9525 мешканців^[16]
• На 1 січня 2020 р. — 9514 мешканців

Євреї у Погребищі ред.

Євреї з'явилися у містечку в першій половині XVII ст. Тоді ж була побудована дерев'яна синагога. У 1648  р. козаки на чолі з Максимом Кривоносом знищили всіх місцевих євреїв^[9].На початку XVIII ст. євреї повернулися до Погребища. У 1765 р. у містечку нараховувалось 664 єврея, у 1847 р. — 1726, у 1897 р. — 2494 (40 % всього населення)^[9].

Після Жовтневого перевороту 1917 р. з 1918 р. в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 р. загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня^[9]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені^[9]. У 1920-х р. була створена Погребищенська єврейська сільрада.^[9]

У 1926 р. єврейське населення Погребища становило 2881 особу (30 % усього населення), у 1939 р. — 1445.^[9]

Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій^[17]. У середині жовтня 1941 р. 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення — майже 1360 осіб.^[9]

Національний і мовний склад ред.

• Бердиш Михайло Миколайович — український майстер декоративно-вжиткового мистецтва.
• Бондаренко Костянтин Петрович (нар. 1969) — український політолог.
• Василенко Ірина (нар. 1986) — українська співачка.
• Гавриш Володимир Костянтинович (1925—2004) — геолог, член-кореспондент НАН України.
• Ганська Евеліна (1801—1882) — польська графиня.
• Жевуський Адам Адамович (Адам Адамович Ржевуський) (1805—1888) — російський генерал польського походження, український землевласник.
• Жевуський Генрик (1791—1866) — польський письменник.
• Кравченко Павло Миколайович (нар. 1957) — заслужений працівник освіти України^[18][19].
• Лев Михайло Аронович (Андрійович) (1917—2013) — єврейський письменник — романіст та мемуарист, лауреат премій імені Герша та Гершона Сегалів, імені Боруха Шварцмана, імені. Давида Гофштейна.
• Медріш Давид Наумович (1926—2011) — знавець та фольклорист російської мови радянських часів, доктор філологічних наук, професор. Заслужений працівник вищої школи РФ.
• Недошовенко Федір Іванович (1918—2002) — український живописець.
• Присяжнюк Настя Андріанівна — фольклористка.
• Речмедін Іван Остапович (1922—1987) — український фізико-географ, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• Рибачук Олег Борисович (нар. 1958) — український політик та громадський діяч.
• Сафонов Олександр Сергійович (нар. 1943) — старший диктор Українського телебачення Державної телерадіомовної компанії України, заслужений артист України, народний артист України.
• Скоропад Олег Михайлович (нар. 1951) — Надзвичайний і Повноважний Посол України.
• Собанська Кароліна (1795—1885) — авантюристка і таємна агентка царського уряду, у яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін і Адам Міцкевич.
• Хоменко Григорій Гнатович (1892—1968) — український інфекціоніст, професор.

• 
  Церква
• 
  Церква
• 
  Автостанція

• Поділля
• Поросся
• Погребище Перше
• Погребище Друге

• Вортман Д. Я. Погребище // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 292. — ISBN 978-966-00-1142-7.

• І.М. Даниленко, З.Т. Мельник. Погреби́ще // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.518-527

• Офіційний сайт Погребищенської міської ради
• Погода у Погребищі
• Погребище — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• Погребище // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Погребищенський район
• Погребищенська районна рада
• Новітня історія України: Славетна Вінниччина 2006 >> МІСТА I РАЙОНИ ВІННИЧЧИНИ >> ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОН
• Олександр Горобець Записки хорунжого Української Галицької армії про Погребище
• Погребище // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• ShtetLinks: Pogrebishche(англ.)
• Вічові традиції Поросся у контексті його сакральності^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Pohrebyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 522. (пол.)
• Пам'ятки України. Погребище