Молода гвардія

«Молода гвардія» діяла в окупованому нацистами місті Краснодоні (нині Сорокине) від середини 1942 року.

Членів організації названо «молодогвардійцями». Вони поширювали антинацистські листівки, влаштовували пожежі на біржі праці, під час якої знищено списки людей, яких мали відправити до Німеччини на примусові роботи, проводили диверсії^[3].

У СРСР організація стала відома з виразно пропагандистського роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія» (1946, друга редакція, змінена на вимогу партійного керівництва — 1951). У 1948 р. режисером Сергієм Герасимовим за романом був знятий художній фільм «Молода гвардія». У 1947 Юлієм Мейтусом була написана опера «Молода гвардія» на лібрето Андрія Малишка (російський переклад Михайла Ісаковського).

Історія «Молодої гвадії», описана О. О. Фадеєвим у романі на особисте замовлення Сталіна у дуже стислі строки до 30-річчя Жовтневого перевороту, а потім зображена С. А. Герасимовим в однойменному фільмі, сильно відрізнялась від свідчень очевидців тих подій. Це визнавав і сам письменник. Утім, його версія ввійшла у радянські підручники з історії^[4].

Комуністичний (ідеологічний) характер діяльності та назву групи заперечував Євген Стахів, який вважав себе одним з прототипів Євгена Стаховича в романі Фадєєва^[3].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 року п'ятьом «молодогвардійцям», а саме: Уляні Громовій, Івану Земнухову, Олегу Кошовому, Сергію Тюленіну, Любові Шевцовій, посмертно присвоєне почесне звання Героя Радянського Союзу. Згодом, 5 травня 1990 року, цього ж звання посмертно удостоєний командир підпільної організації Іван Туркенич.

Група підпільників була нагороджена державними нагородами СРСР, у тому числі:

• орденом Червоного Прапора — 3 особи;
• орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня — 35 осіб;
• орденом Червоної Зірки — 6 осіб;
• медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня — 66 осіб.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 грудня 1960 року «молодогвардієць» Віктор Третякевич посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Восени 2013 року під час будівництва Мироносицької церкви мер Харкова Геннадій Кернес демонтував Алею Слави у центрі міста біля Дзеркального струменя, на якій були встановлені зокрема бюсти Олега Кошового та інших молодогвардійців.

У 1965 році бюсти восьми молодогвардійців встановлені перед входом до харківської гімназії № 116 (біля будинку «Слово»), яка з радянських часів носила ім'я «Молодої гвардії»^[5]. Всі вісім бюстів 13 лютого 2024 року були пошкоджені, а через 2 дні демонтовані невідомими^[6][7].

• Музей «Молода гвардія»

• В. Ф. Семистяга. «Молода гвардія» [Архівовано 27 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 37. — ISBN 978-966-00-1061-1.

• Офіційний сайт музею «Молода Гвардія» м. Краснодон
• Документальний фільм телекомпанії «Інтер» [Архівовано 21 травня 2010 у Wayback Machine.].(укр.)
• Сучасний погляд на організацію [Архівовано 27 липня 2013 у Wayback Machine.].(укр.)
• Стаття в газеті «Україна молода» [Архівовано 24 березня 2011 у Wayback Machine.].(укр.)
• Живучий міф про «Молоду гвардію» [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.].(укр.)
• Матеріали про організацію.(рос.)
• Сайт про «Молоду гвардію» [Архівовано 3 січня 2020 у Wayback Machine.].(рос.)
• До полного раскрытия всей правды о Молодой гвардии далеко [Архівовано 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Н. К. Петрова, История «Молодой гвардии» (г. Краснодон): взгляд через 60 лет, Труды Института российской истории РАН, вып. 7 (2003).