Класифікація мінералів

Спроби розділення каменів і мінералів на схожі групи були ще в часи Давнього Єгипту і Вавилонського царства. Це були так звані магичні (астральні) систематики. Перша раціональна класифікація мінеральних речовин подана в трактаті Теофраста «Про камені». В ній описані 59 природних і штучних мінеральних речовин, які автор поділив за використанням і властивостями на такі групи:

• камені, що добуваються у великих блоках
• цінні кольорові камені
• плавкі камені
• горючі камені
• негорючі камені
• дорогоцінні вирібні камені
• камені, що легко розрізаються
• землисті речовини (фарби)

Потреба систематизації мінералів визначалася станом теоретичної мінералогії, а також тим, наскільки накопичений фактичний матеріал було засвоєно з точки зору теоретичних основ. Тому класифікації мінералів, а також їх принципи змінювалися в залежності від розвитку мінералогії і суміжних наук.

Найповніші систематичні описи мінералів були зроблені в різні часи Авраамом Вернером, Карлом Моосом, Джеймсом Дана, Гінтце, Анатолієм Бетехтіним та іншими видатними мінералогами. Перші мінералогічні класифікації базувалися головним чином на фізичних властивостях мінералів. З класифікацій за зовнішніми ознаками значний вплив на розвиток мінералогії мали класифікації (системи) Вернера і Мооса.

У XIX ст. почали систематизувати мінерали на основі їх хімічних властивостей. Кронштедт та Берцеліус класифікували мінерали за головними складовими частинами, а пізніше з'явились класифікації за типом хімічних сполук (Джеймс Дана, Грот, Володимир Вернадський, Анатолій Болдирєв). Ці класифікації відіграли велику роль в розвитку тогочасної мінералогії, оскільки хімічний склад є головною і визначальною характеристикою мінерального виду.

Однак класифікації за типом хімічних сполук виявилися обмеженими, бо вони базувалися на тих уявленнях, що мінерали є молекулярними сполуками, в той час як пізнішими рентгеноструктурними дослідженнями доведена іонна, а не молекулярна структура переважної більшості мінералів. Поряд з хімічним у мінералогії розвивався і кристалографічний напрям, представники якого вважали головною ознакою мінералу його зовнішню форму.

Найсучаснішою є класифікація мінералів ММА-КНМНК (2009)^[1], що базується на кристалохімічній класифікації Штрунца-Нікеля. В її основу покладено взаємозв'язок між хімічним складом і будовою мінералів, а також їх властивостями і морфологічними особливостями. За цими ознаками всі мінерали згруповані в наступні класи:

• 01 Самородні елементи (метали, інтерметалічні сполуки, металоїди і неметали, карбіди, силіциди, нітриди, фосфіди)
• 02 Сульфіди і Сульфосолі (сульфіди, селеніди, телуриди; арсеніди, антимоніди, бісмутиди; сульфоарсеніти, сульфоантимоніти, сульфобісмутити та ін.)
• 03 Галогеніди
• 04 Оксиди (гідроксиди, ванадати арсеніти, антимоніти, бісмутити, сульфіти, селеніти, телурити, йодати)
• 05 Карбонати та Нітрати
• 06 Борати
• 07 Сульфати (селенати, хромати, телурати, молібдати і вольфрамати)
• 08 Фосфати, арсенати, ванадати
• 09 Силікати і германати
• 10 Органічні сполуки

В Україні однією з основних класифікацій є поділ мінералів на класи за хімічним складом.

• Курс мінералогії. У 2 ч. Ч. 2. Опис мінералів / за ред. Є. К. Лазаренка. — Львів : «Вид-во Львівського ун-ту», 1959.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.