Додекафонія
Додекафо́нія, або дванадцятитонова техніка (грец. δώδεκα — дванадцять; φωνή — звук) — метод композиції на основі дванадцяти тонів, які співвіднесені лише між собою.
Додекафонію розробив і вперше реалізував у композиторській практиці австрійський композитор Арнольд Шенберґ у Сюїті для фортепіано, ор. 25 (1923 року). Передумовою появи додекафонії було поступове ускладнення класичної гармонії, розхитування тональної системи до повної відмови від тональності (атональність) та емансипація дисонансу у творчості багатьох композиторів кінця XIX — початку XX століття (Ріхард Вагнер, Густав Малер, Ріхард Штраус, Олександр Скрябін, Ігор Стравінський та інші). Криза тональної системи спонукала композиторів до пошуків нових форм вертикальної організації музичної тканини, однією з яких і стала додекафонія.
Сутністю додекафонії є використання серії (тобто певної послідовності) з дванадцяти звуків, що не повторюються, як основного конструктивного елементу музичної тканини. Серія може проводитись в прямому, оберненому, реверсивному русі, горизонтально (створюючи мелодичні мотиви) або вертикально (в акордах), окремими сегментами тощо.
Початково Шенберг та його послідовники — композитори Нововіденської школи (Антон Веберн, Альбан Берг) при компонуванні додекафонічної музики уникали випадкових тональних співзвуч, однак пізніше додекафонія органічно поєднується з тональністю (наприклад, скрипковий концерт Альбана Берга). Плідним напрямком розвитку додекафонії стала серійна та серіальна музика.
Раніше за Шенберга додекафонію розробили російські композитори М. Рославець, Микола Обухов, українець Юхим Голишев, однак в умовах тогочасної політики СРСР щодо мистецтва, додекафонія тривалий час вважалась проявом «формалізму» та нещадно переслідувалась[джерело?].В українській музиці додекафонія з'являється в 1960-ті роки у творчості В. В. Сильвестрова, В. О. Годзяцького, Л. О. Грабовського.
Приклад ред.
Нижче подано приклад серії з 12 звуків та її трансформацій: Основна тема:
Ракохід теми (тема проводиться у зворотному русі):
Обернення теми (інтервали дзеркально відображені):
Обернення ракоходу (попередні два методи поєднані):
Див. також ред.
Література ред.
- Холопов Ю. Н. Кто изобрел двенадцатитоновую технику // Проблемы истории австро-немецкой музыки. Первая треть XX века. Сб. трудов Института им. Гнесиных М., 1983, с. 34-58. [Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Covach, John. 2000. «Schoenberg's 'Poetics of Music', the Twelve-tone Method, and the Musical Idea». In Schoenberg and Words: The Modernist Years, edited by Russell A. Berman and Charlotte M. Cross, New York: Garland. ISBN 0815328303
- Covach, John. 2002, «Twelve-tone Theory». In The Cambridge History of Western Music Theory, edited by Thomas Christensen, 603–27. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0521623715
- Perle, George[en]. 1991. Serial Composition and Atonality: An Introduction to the Music of Schoenberg, Berg, and Webern, 6th edition. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-07430-0
- Wuorinen, Charles[en]. 1979. Simple Composition. New York: Longman. ISBN 0582280591. Reprinted 1991, New York: C. F. Peters. ISBN 0-938856-06-5.
- Войтенко О. Теоретичні основи дванадцятитонової серійної композиції. – Київ : Фенікс, 2023. – 216 с. ISBN 978-966-136-911-4.
Посилання ред.
- Дванадцятитоновість; Додекафонія // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 584-585; 635-636.
- Додекафонія; Серія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 | Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |