Грецький проєкт
Грецький проєкт (рос. Греческий проект) — геополітичний проєкт Катерини II, імператриці Росії, що виник на початку 1780-х років і передбачав розгром та знищення Османської імперії, поділ її територій між Російською та Габсбурзькою монархіями і відродження Візантійської імперії з центром у Константинополі[1].
Виникнення ідеї
ред.Як і попередники, Катерина II займалася питанням православних християн під правлінням Османської імперії. Імператриця спонсорувала Пелопоннеське повстання[en] 1770 року на острові Морея у Греції під час російсько-турецької війни 1768—1774 років і запросила греків, як-от Іоанніса Варвакіса, поселитися в Росії, переважно в Криму і так званій Новоросії. Після Першої Архіпелазької експедиції (1769—1775) грецькі діячі звернулися до російської імператриці з проханням «визволити» Грецію. Катерина II мала намір посадити одного зі своїх онуків, названим, відповідно, Костянтином на честь імператора Константина I Великого, на престол відновленої Візантійської імперії[2]. Іншою ціллю, яку переслідувала Катерина II, був вихід Росії до Середземномор'я через Босфор, контрольований османами.
Щоб реалізувати цей проєкт, Катерина II планувала залучити провідні європейські держави та дунайські князівства для допомоги. У травні 1780 року Катерина ініціювала таємну зустріч з імператором Священної Римської імперії Йосифом II у Могильові. У листуванні від вересня 1781 року Катерина II та Йосиф II обговорювали поділ Османської імперії та відновлення Візантії. Австро-російський союз був формально закріплений у травні 1781 року. Проєкт відновлення грецької держави був викладений у конфіденційному листі Катерини II до Йосифа II від 21 вересня 1782 року.
Секретар імператриці, Олександр Безбородько, створив чернетку, а князь Григорій Потьомкін його допрацював. Крім того, він дав кільком містам у Північному Причорномор'ї назви на грецький манір (Севастополь, Одеса, Херсон тощо). Візантійський символізм мав місце у кількох нових храмах, як-от Катерининський собор у Херсоні. Ще одна зустріч російського та австрійського монархів відбулася в рамках подорожі Катерини II до Криму в 1787 році[3].
Грецький проєкт передбачав перекроювання карти Південно-Східної Європи. Окрім відновлення Візантійської імперії, передбачалося також створення буферної держави між Росією, Австрією та Візантією на чолі з християнським монархом у складі Волощини, Молдавії та Бессарабії. Така держава мала називатись Королівством Дакія. Воно, згідно з ідеєю, ніколи не мало об'єднатися ні з Австрією, ні з Росією[4][5].
Спроби реалізації
ред.Австрія та Росія оголосили війну Туреччині 1787 року. Смерть Йосифа II в 1790 році, Ясський та Свиштовський мирні договори (1792) завершили бойові дії та фактично австро-російську угоду. Австрійські та загальноєвропейські інтереси перемістилися західніше у зв'язку з початком Французької революції. Після остаточного розгрому Наполеона у 1815 році європейські інтереси були сконцентровані на збереженні територіальних здобутків країн, що поділили Балканський півострів[6].
Поява у Санкт-Петербурзі таких ідей викликала стурбованість у таких європейських державах як Франція, що мала з Османською імперією союз ще з XVI століття, та Велика Британія, яка побоювалась порушення «балансу сил» внаслідок встановлення Росією гегемонії у регіоні. Внаслідок цього виникло так зване «східне питання».
Після створення незалежного Грецького королівства у 1829 році грецький проєкт трансформувався у «Велику ідею».
Міста, названі на грецький манір
ред.Велика кількість міст у Північному Причорномор'ї, що опинилися під владою Росії в часи Катерини II, були названі на грецький манір[7][8].
| Оригінальна назва | Нова назва | Дата перейменування | Примітки |
|---|---|---|---|
| Більховичі | Херсон | 1778 | на честь Херсонеса |
| Кезлев | Євпаторія | 1784 | на честь Евпатора |
| Домаха | Маріуполь | 1780 | на честь імператриці Марії Федорівни |
| Кизияр | Мелітополь | 1842 | із давньогрецької (ἡ) Μελιτόπολις, себто «Медове місто», з τὸ μέλιτος (то ме́літос) — «мед», і ἡ πόλις (ге по́ліс) — «місто» |
| Микитин Ріг | Нікополь | 1786 | на честь Ніки — богині перемоги, або переклад попередньої назви Микитин Ріг |
| Гаджидере | Овідіополь | 1793 | на честь Овідія |
| Усівка | Олександрія | 1784 | на честь Олександра |
| Ахтіар | Севастополь | 1784 | Sebaste (Augustus) на честь порту Севастополіс |
| Акмесджит | Сімферополь | 1784 | місто загального добра |
| Орлик | Ольвіополь | 1782 | на честь давньогрецької колонії Ольвія |
| Кафа | Феодосія | 1787 | на честь давньогрецької колонії Теодосія |
| Хаджибей | Одеса | 1795 | на честь колонії Одесос поблизу Варни |
| Суклея | Тирасполь | 1792 | на честь давньогрецької назви Дністра — Тіра |
| — | Ставрополь | 1777 | stauros (хрест) |
Примітки
ред.- ↑ Христова Данова, Надя (1980). Националният въпрос в гръцките политически програми през XIX век (болгарською) . София: Наука и изкуство. с. 30—31.
- ↑ Жорж Кастелан (1999). «История на Балканите XIV—XX». Пловдив, «Хермес», 2002. превод Лиляна Цанева. Индекс 954-459-901-0, стр. 205.
- ↑ Greek project: the secret policy of Catherine II. www.weaponews.com (англ.). 23 квітня 2018. Процитовано 12 жовтня 2023.
- ↑ Alfred Ritter von Arneth (Hrsg.): Maria Theresia und Joseph II., ihre Correspondenz (…) 3. Band, Wien 1868, S. 256—259 (Smolensk, 14. Juni 1780).
- ↑ L'HISTOIRE SLAVO-BULGARE De Paisij de Hilendar.doc. archive.wikiwix.com. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ Carrère D'Encausse, Hélène (2007). Le rêve grec de Catherine II. Publications de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres. Т. 18, № 1. с. 1—8. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ Олексій Мустафін. Вигадані міста Причорномор'я. Краплені карти Російської імперії
- ↑ Российские города с греческими именами. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 7 березня 2023.
Джерела
ред.- Catherine's Russia: Catherine the Great's «Greek Project»
- Foundation of the Hellenic World: The Greek plan of Catherine II
- Chrēstos L. Rozakēs, Petros N. Stagkos: . In: . Band 9. Martinus Nijhoff Publishers, 1987, ISBN 978-90-247-3464-1.
- Edgar Hösch: Das sogenannte «griechische Projekt» Katharinas II. Ideologie und Wirklichkeit der russischen Orientpolitik in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts. In: Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, Neue Folge 12, 1964, S. 168—206.
- Josef Matuz: Das Osmanische Reich. Grundlinien seiner Geschichte. Darmstadt 1994