Гайдамака Анатолій Васильович
Анато́лій Васи́льович Гайдама́ка (9 червня 1939, Волосківці — 27 жовтня 2023, Шостка) — український дизайнер і живописець; член Спілки радянських художників України з 1971 року; Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з липня 2007 року[1], Народного Союзу «Наша Україна» та творчого об'єднання «Погляд»[2]. Член-кореспондент Академії мистецтв України з 2001 року. Батько художниці Христини Гайдамаки.
| Гайдамака Анатолій Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 9 червня 1939 Волосківці, Менський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Смерть | 27 жовтня 2023 (84 роки) | |||
| Шостка, Сумська область, Україна | ||||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Навчання | Харківське державне художнє училище (1961) і Російський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова (1967) | |||
| Діяльність | художник, дизайнер | |||
| Вчитель | Козлинський Володимир Івановичd і Коржев Гелій Михайлович | |||
| Працівник | Київпроект і Національний музей історії України у Другій світовій війні | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Партія | Політична партія «Наша Україна» | |||
| У шлюбі з | Міщенко Лариса Василівна | |||
| Діти | Гайдамака Христина Анатоліївна | |||
| Нагороди |         | |||
Життєпис
ред.Народився 9 червня 1939 року в селі Волосківцях (нині Корюківський район Чернігівської області, Україна). 1961 року закінчив Харківське державне художнє училище; 1967 року — Москововське вище художньо-промислове училище, де навчався у Володимира Козлинського, Гелія Коржева. Здобув спеціальність — «монументально-декоративне мистецтво».
Протягом 1967—1971 років працював художником-архітектором в інституті «Київпроект». У 1971—1995 роках — на творчій роботі. З 1995 року обіймав посаду головного художника Меморіального комплексу «Музей Великої Вітчизняної війни». Протягом грудня 2005 — жовтня 2006 року був позаштатним Радником Президента України. У 2006 році був кандидатом у Народні депутати України від Блоку «Наша Україна» (№ 206 в списку)[1].
Мешкав у Києві в будинку на бульварі Лесі Українки, № 5А, квартира № 86[3] та у будинку на Андріїському узвозі, № 8А[4]. Помер у Шостці 27 жовтня 2023 року.
Творчість
ред.Працював у галузях станкового живопису та художнього оформлення (експозицій музеїв, інтер'єрів культурних центрів, громадських споруд). Серед робіт:
- живописні серії
- «Материн сад» (1974—1980);
- «Мій рід» (1982—1988);
- «Моє дитинство» (1982—1988);
- «Розп'яття» (1988—1993);
- «Яблуневі сади» (1980-ті);
- «Міражі Аралу» (1990);
- «Немає іншої Вкраїни» (1990);
- «Чорнобильський хрест» (1990);
- «Історія України» (1990-ті).
Автор проєктів:
- експозицій
- Музею книги та друкарства України (1974);
- Державного історико-культурного заповідника на острові Хортиці (1977—1988);
- Музею Миколи Островського у Шепетівці (1979)
- Київського філіалу Центрального музею Леніна у Києві (1980—1982);
- Музею Михайла Коцюбинського в Чернігові (1982—1983);
- Музею космонавтики імені Сергія Корольова у Житомирі (1983);
- Літературного музею в Одесі (1984—1985);
- Державного музею Тараса Шевченка у Києві (1984—1987);
- Шевченківського національного заповідника у Каневі (1989);
- Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 у Києві (1995);
- Меморіального комплексу Тараса Шевченка в Форт-Шевченко в Форт-Шевченко в Казахстані (1997);
- Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» у селах Шевченковому та Моринцях Звенигородського району Черкаської області (1998);
- Музею трипільської цивілізації у селі Трипіллі Київської області;
- Меморіального комплексу «Зірка Полин» у Чорнобилі (2011),
- Музейного комплексу «Родинна пам'ять» у Шостці (2015);
- інтер'єрів
- Банку «Україна» у Києві (1994);
- Національного банку України у Києві (1995);
- Музею «Чорнобиль» у Києві (1996);
- Адміністративного культурного центру «Росія» в Харбіні (1997);
- Церкви святої Трійці[mk] у Македонії (2003);
- Музейно-культурного комплексу міста Когалима (2012);
- Українського культурного центр у Китаї (2013—2015);
- інше
- Пам'ятного хреста на місці Батуринської трагедії (2004);
- Меморіального комплексу «Пам'яті героїв Крут» (2006);
- Комплексу «Запорізький 700-літній дуб» з церквою святої Покрови;
- Меморіалу між Румунією та Україною «Голгофа без кордонів» (2008);
- Павільйону України на Всесвітній виставці EXPO-2010 у Шанхаї;
- Національного музею Голодомору-геноциду у Києві (2007—2008);
- Пам'ятника Тарасу Шевченку у Вінниці (2013—2014);
Учасник республіканських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких виставок з 1966 року, зокрема за кордоном ексронувався у Югославії, Болгарії, Швеції, Нідерландах, Кувейті, Македонії, Італії, Данії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Росії, Сербії, Франції, Японії.
Відзнаки
ред.- Премія Ленінського комсомолу (1980)[1];
- Орден «Знак Пошани» (1982)[1];
- Державна премія України імені Тараса Шевченка (1985; разом з колективом за архітектуру і художнє оформлення Київського філіалу Центрального музею Володимира Леніна)[5];
- Заслужений діяч мистецтв УРСР (1989)[1];
- Народний художник України (1998)[6];
- Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009; за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України)[7];
- Орден «Співдружність» (2013; за активну участь у діяльності Міжпарламентської асамблеї СНД та її органів, внесок у зміцнення дружби між народами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав)[8];
- Почесний громадянин Менського району[2].
Вшанування
ред.Про творчі здобутки митця у 1999—2001 роках на кіностудії «Просвіта» режисером В. Артеменком знято художньо-документальний фільм «Гайдамацький шлях».
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Гайдамака Анатолій Васильович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- ↑ а б Гайдамака Анатолій Васильович. Почесні громадяни Менського району. / Менська районна рада.
- ↑ Гайдамака Анатолій Васильович // Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 29.
- ↑ Художники Києва, 2000, с. 43.
- ↑ Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка 1962—2022 років / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- ↑ Указ Президента України від 8 травня 1998 року № 442/98 «Про присвоєння А. Гайдамаці почесного звання «Народний художник України»»
- ↑ Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Информационный бюллетень № 59 / Межпарламентская ассамблея СНГ. 28 листопада 2013.
Література
ред.- Гайдамака Анатолій Васильович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 145. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- Гайдамака Анатолій Васильович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 137. — ISBN 5-88500-071-9.;
- Анатолій Гайдамака // Художники Києва. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-біографічний довідник / С. Журавель. — Київ : Іпрез, 2000. — С. 42—43. — ISBN 966-95504-1-6.;
- Головко В. В.. Гайдамака Анатолій Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.;
- Н. О. Саєнко. Гайдамака Анатолій Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.