Wiki Українська 2024
УкраїнськаDeutschEnglish

Антонович Дмитро Володимирович

український мистецтвознавець, політик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антонович.

Дмитро́ Володи́мирович Антоно́вич (псевдоніми Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2 [14] листопада 1877(18771114), Київ — 12 жовтня 1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича; один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросійських установчих Зборів, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі; голова Українського історико-філологічного товариства у Празі. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Антонович Дмитро Володимирович
Народився 2 (14) листопада 1877
Київ, Російська імперія
Помер 12 жовтня 1945(1945-10-12) (67 років)
Прага, Чехословаччина
Країна  Російська імперія
Національність українець
Діяльність мистецтвознавець, історик, дипломат, політик
Alma mater ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад Український вільний університет
Посада Член Всеросійської ради[d] і ректор Українського вільного університету
Партія РУП
Батько Антонович Володимир Боніфатійович
Мати Антонович-Мельник Катерина Миколаївна
У шлюбі з Антонович Катерина Михайлівна
Діти Антонович-Рудницька Марина Дмитрівна, Антонович Михайло Дмитрович і Антонович Марко Дмитрович
Автограф

Життєпис ред.

Навчався у 4-й київській гімназії, Київському (з 1895) і Харківському університетах. У 4-й київській гімназії прилучається до громадської роботи, вступивши 1893 року в український гурток, організований Іваном Руденком. Тоді почалася і артистична діяльність: протягом 1894–1896 Антонович керував аматорським театром у с. Сидорівка Канівського повіту.

29 січня (11 лютого)1900 року Антонович разом з Михайлом Русовим, Левком Мацієвичем, Опанасом Андрієвським, Олександром Коваленком заснували у Харкові Революційну українську партію. У 1902–1903 роках редагував у Чернівцях газету «Гасло», а в 1905 році — у Харкові газету «Воля». Продовжує громадську роботу у видавничому гуртку (пізніше видавництво «Вік»), який очолював Олександр Лотоцький.

Із 1912 року Антонович викладав історію мистецтва у Київській мистецькій школі. Належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. 1913 року Антонович з кількома товаришами засновує у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін», редактор перших трьох номерів. Під час Першої світової війни навколо Антоновича гуртується частина рупівців («пораженці» та «самостійники»), які не підтримували «оборонської» позиції одного з лідерів партії Симона Петлюри. Ця група підтримувала постійний зв'язок із Союзом визволення України, з центром у Відні. Із забороною українських видань Антонович змушений вступити на службу до Всеросійського союзу міст.

У 1917 році — один із засновників Української академії мистецтв.

Із березня 1917 року — активний член Української Центральної Ради, товариш голови УЦР Михайла Грушевського. В жовтні 1917 року Антонович за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР їздив до Одеси, Херсона, Миколаєва з метою з'ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва був призначений генеральним секретарем. Був обраний членом Всеросійських установчих Зборів (Подільський округ. № 1 — українські есери, Спілка, українські соціал-демократи)[1]. Із 9 (22 січня) 1918 року — міністр морських справ УНР.

14 (27) січня 1918 року Мала Рада затвердила запропонований Антоновичем проект українського морського прапора, який розробила Українська морська рада. Прапор складався з двох смуг — угорі синя, внизу — жовта; на синій — золотий тризуб і хрест. У період Директорії УНР — міністр мистецтва в уряді Володимира Чехівського, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Римі і Празі. Брав участь у громадсько-мистецькому житті України, був ініціатором заснування Державного драматичного театру (1918) і Державного народного театру (1918–1922).

У липні — жовтні 1918 року — генеральний консул Української Держави у Швеції.

У 1919–1920 роках — голова місії УНР в Королівстві Італія.

У 1921 році — один із засновників, а в 1928–1930, 1937–1938 роках — ректор Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею визвольної боротьби України у Празі.

У 1928–30 і 1937–38 роках — ректор УВУ, кілька разів був деканом філософічного факультету цього університету, викладав у ньому історію мистецтва. В 1925–45 роках — голова Українського історико-філологічного товариства і директор Музею визвольної боротьби України у Празі.

Був одружений з Катериною Антонович. Його дочка Марина Рудницька була мистецтвознавцем, активною діячкою української діаспори у Канаді. Сини Михайло та Марко були істориками.

Його зусиллями постала Студія пластичного мистецтва у Празі, довгі роки її очолював, будучи одночасно головою Українського товариства пластичного мистецтва. 1942 року в Лецпцизі вийшла одна з останніх значних праць — «Німецький вплив на українське мистецтво».

Війна скінчилася, у Празі стояли радянські війська; тоді «зачинилась найменша можливість проявлення громадського життя… саме слово „Україна“ стало небезпечним… настроєні… прихильно чехи радили… не витикатися з своїм українством, мовчати й називати себе руськими».

Помер у Празі. У заповіті просив проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак чехи порекомендували не робити цього, «бо українські співи могли б викликати сумні або навіть і трагічні наслідки». Влаштувати жалобну «академію» виявилося також неможливим — «всі були залякані, більшість знайомих професора навіть на похорон не прийшла».

На вшанування проф. українського університету, директора українського музею і голови історико-філологічного товариства в Празі Дмитра Антоновича на Меморіальному пам’ятному знаку, встановленому працівниками Української Господарської Академії на цвинтарі Подєбрад, встановлено окрему меморіальну дошку[2].

Примітки ред.

  1. ↑ hrono.ru: Антонович Д. В. Архів оригіналу за 1 грудня 2009. Процитовано 19 січня 2010.
  2. ↑ Білецький В. С. Вшанування пам'яті українських науковців у Подєбрадах (з чеських нотаток) / Володимир Білецький // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка : зб. статей / ред. В. Білецький : Т. 19 : Микита Шаповал — видатний державний діяч, вчений, патріот : матеріали наук.-практ. конф. з нагоди 125-річчя від дня народження, 5 квітня 2007 року, м. Донецьк. – Донецьк : Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2007. – С. 129–131.

Праці ред.

Праці про Антоновича ред.

Література ред.

Посилання ред.

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https:https://www.how.com.vn/wiki/index.php?lang=uk&q=Антонович_Дмитро_Володимирович&oldid=40858324
🔥 Top keywords: Головна сторінкаСу-57Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)YouTubeМіжнародний день друзівУкраїнаЧемпіонат Європи з футболу 2024Єрмак Андрій БорисовичЗаворотнюк Анастасія ЮріївнаНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДрібниці (фільм)Вибори до Європейського парламенту 2024БріджертониDassault Mirage 2000Карлос АлькарасТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиРоманчук Тарас ВікторовичСексАлександр ЗверєвДень батькаПоклонська Наталія ВолодимирівнаРатушний Роман ТарасовичСписок 250 найрейтинговіших фільмів IMDbСписок українських жіночих іменМастерШеф (Україна)FacebookЧемпіонат Європи з легкої атлетики 2024Російське вторгнення в Україну (з 2022)Військові звання УкраїниПоліцейська академія (фільм)КиївКузьма СкрябінСписок українських чоловічих іменМикола Хвильовий9 червня3-тя окрема штурмова бригада (Україна)Kraken (спецпідрозділ)Магучіх Ярослава Олексіївна