Ідіома

Не плутати з ідіомом — терміном, що походить від того самого грецького кореня.

Ідіома (від грец. ἴδιος — власний, властивий; ιδιόμα — особливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.

Детальніше див. у статті Фразеологізм.

Додаткова інформація ред.

Слово «ідіот» походить від того ж грецького кореня, що й «ідіома».
Наприкінці XIX ст. і на початку XX ст. для позначення ідіом та інших зворотів, специфічних для певної мови або діалекту, використовували також термін «ідіотизм». Ідіома вважалася «частковим випадком ідіотизму, оскільки висловлювала радикалізм цього поняття»^[1].

Див. також ред.

Література ред.

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — Київ: Вища школа, 1985. — С. 89.

Посилання ред.

Ідіома // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 406.
Словник Ідіом

Примітки ред.

↑ Идиотизм // Литературная энциклопедия: В 11 т. — Т. 4. — Москва: Изд-во Ком. Акад., 1930. — С. 430—431. Архів оригіналу за 25 червня 2007. Процитовано 11 липня 2007.

[1] Идиотизм // Литературная энциклопедия: В 11 т. — Т. 4. — Москва: Изд-во Ком. Акад., 1930. — С. 430—431. Архів оригіналу за 25 червня 2007. Процитовано 11 липня 2007.

[1]