Інститутська, 22/7
Будинок № 22/7 — житлова споруда, яка розташована уздовж Інститутської вулиці і займає квартал між Шовковичною та Липською вулицями.
| Інститутська, 22/7 | |
|---|---|
| |
| 50°26′42″ пн. ш. 30°32′07″ сх. д. / 50.44519166669444132° пн. ш. 30.535305555583335035° сх. д.Координати: 50°26′42″ пн. ш. 30°32′07″ сх. д. / 50.44519166669444132° пн. ш. 30.535305555583335035° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Київ |
| Тип | будівля і пам'ятка архітектури[d] |
| Стиль | конструктивістська архітектураd |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
.jpg)
Наказом Міністерства культури і туризму України № 747/0/16-06 від 7 вересня 2006 року внесена до держреєстру пам'яток архітектури місцевого значення (охоронний номер 407).
Пам'ятка — зразок споруд у конструктивістському стилі в Києві, яка характеризує творчі пошуки архітекторів у 1930-х роках[1].
Історія ділянки
ред.
У 1830-х роках садиба належала фельдмаршалу Фабіану Остен-Сакену, який придушив антиімперське Листопадове повстання 1831 року в Київській, Подільській і Волинській губерніях. З другої половини ХІХ сторіччя будинок займав цивільний губернатор. Згодом тут тимчасово розмістився Інститут шляхетних панянок[2].
Будівництво і використання будівлі
ред..jpg)
Після перенесення в 1934 році столиці України з Харкова до Києва перебралося республіканське партійне і радянське керівництво. Виникла нагальна потреба в забезпеченні їх житлом. Будинок цивільного губернатора розібрали і розчистили ділянку під будівництво.
У будинку мешкав Андрій Ніковський (1885—1942), публіцист, міністр закордонних справ в уряді УНР, активний член ТУП і УПСФ, засуджений 1930 року у справі Спілки визволення України.
Архітектура
ред..jpg)
П'ятиповерхова, цегляна із тинькованими чоловими фасадами споруда має складну в плані конфігурацію, систему поздовжніх тримальних стін, десять секцій, згрупованих у сім житлових блоків чотирьох типів. У будинку розміщені одно-, дво-, три- і п'ятикімнатні квартири.
Будівля зведена з урахуванням інсоляції, тому крила спроєктовані ідентично, але не дзеркально. Водночас у цілому дотримано симетричність планування щодо центральної осі композиції.
З боку Інститутської вулиці центральною віссю виступає ризаліт, який фланкований двома вертикалями суцільно засклених сходових кліток. Його фасад збагачений заокругленими наріжними вікнами.
Ризаліт і бокові крила утворюють невеликі курдонери. У цілому вздовж Інститутської вулиці композиція поділена на п'ять самостійних частин[1].
Примітки
ред.Джерела
ред.Гончаренко Марія. Житловий будинок на Інститутській, 22/7 // Звід пам'яток історії та культури України: Київ. Кн. 1, ч. 1. А — Л / П. Тронько та ін. — К., 1999. — С. 419—421.