Wiki Українська 2024
УкраїнськаDeutschEnglish

Альбінолеффе (футбольний клуб)

Футбольне об'єднання Альбінолеффе або просто «Альбінолеффе» (італ. Unione Calcio AlbinoLeffe S.r.l.) — професіональний італійський футбольний клуб з містечок Альбіно та Леффе, розташовані в провінції Бергамо на відстані 9 км один від одного[1]. Виступає в Серії С, третьому дивізіоні італійського чемпіонату.

«Альбінолеффе»
Повна назваUnione Calcio AlbinoLeffe S.r.l.
ПрізвиськоСвітло-блакитні,
Серіані,
Блуселесті
Засновано1998
Населений пунктАльбіно / Леффе, Італія Італія
Стадіон«Альбінолеффе»
Вміщує22 500
Головний тренерІталія Мікеле Марколіні
ЛігаСерія C (Група A)
2020/217-ме
Домашня
Виїзна

Клуб був утворений в 1998 році після злиття команд «Альбінезе» та «Леффе», перейнявши федеральну реєстрацію останньої і таким чином продовживши свою спортивну традицію. Створив свою юридичну та оперативну штаб-квартиру в Цаніці[2], також належить до оробської території.

Бергамський клуб виграв Кубок італійської Серії С 2001/02. Брав участь у 9-ти розіграшах Серії B у період з 2003 по 2012 рік, під час яких вона виходив у фінал плей-оф за вихід до Серії А.

Історія ред.

1990-ті роки: початок ред.

Попередниками «Альбінеси» були - заснований у 1919 році та відомий як «Чирколо Спортіво Фалько»[3] - та «Леффе»[1]: афілійований в ІФФ у 1947 році. Серед найбільших досягнень останнього з вище вказаних клубів перемога в аматорському кубку Італії (виграний у 1982 році) та перемогою на Міжрегіональному турнірі 1984/85[4].

Виступала в одній групі Серії С2 1997/98[5], обидві команди зберегли своє місце в чемпіонаті[6]: географічна близькість між муніципалітетами, до яких вони належать, а також ризик банкрутства альбінців[4], тому в червні 1998 року виникла пропозиція об'єднати команди[1].

Хоча вболівальники клуби зустріли ідею партнерства зі скепсисом[7], — на вершині якого перебував П'єтро Замбайті з генеральним менеджером Фаусто Сельвінеллі та секретарем Роберто Спаньоло[7] — на чолі з Оскаром П'янтоні воно відразу ж отримало результат[7]: команда посіла друге місце в сезоні 1998/99 років й виборола підвищення в класі, завдяки перемозі в плей-оф над «Спецією» та «Прато»[4].

2000-ні роки: піднесення ред.

З Еліо Густінетті перейшов у П'янтоні влітку 2001 року[8], «Альбінолеффе» виграв кубок національної категорії 2002 pore, перемігши «Ліворно» за найбільшою кількістю м'ячів, забитих на полі суперника[9]; у червні 2003 року підйом пережив новий етап[4], коли серіанці, який відставав від «Тревізо» в регулярному сезоні, обіграла «Падую» та «Пізу» в плей-оф, зробивши історичну перемогу в Серії B[10][11].

У дебютному сезоні у вище вказаному турнірі, де також збільшили кількість учасників до 24 команд для розвитку справи «Катанії»[12] — 13 вересня 2003 року відзначився безпрецедентним дербі з Аталантою, в якому перемогла з рахунком 2:1[13]: 13 лютого 2004 року поступилася «Деа»[14], але посіла 18-те місце, уникнувши плей-оф на виліт[15]. Зайнявши одинадцяте місце в сезоні 2004/05 роках, Густінетті поступився місцем Вінченцо Еспозіто[16].

Наставник Емільяно Мондоніко, творець чотирьох сейвів у Серії B на тренерському містку «АльбіноЛеффе»

Шлях, який пройшов у чемпіонаті 2005/06 років, призвів до його заміни на Емільяно Мондоніко[17], який шукав порятунку в поєдинку проти «Авелліно»[18]; тому наступного сезону тренер кремонезійці опинилися в середині таблиці, зокрема двічі зіграла внічию з «Ювентусом» (винесений до кадетської серії через події в Кальчополі[19]), а також вдома перемогли «Наполі»[20].

Після повернення Густінетті, яке відбулося влітку 2007 року[21], клуб встановив рекорд[22]: незважаючи на провал у фінальній частині чемпіонату — обставина, яка обернулася чергуванням з Армандо Мадонною на тренерському містку[23] — але бергамаський клуб продемонстрував свій найкращий результат у Серії B[24], з 78-ма набраними очками посіла 4-те місце, завдяки цьому вийшов у плей-оф[25]. «Альбінолеффе» обіграв «Брешію» в півфіналі[26], однак бергамці поступилася «Лечче» в заключному матчі, і таким чином не вийшов у Серії А[27][28].

2010-ті роки: занепад ред.

Протягом наступних трьох сезонів команда забезпечувала собі місце в серії B — з найбільшим ризиком у 2011 році, коли плей-оф з «П'яченцою» був необхідний, щоб уникнути Серії С[29] — навесні 2012 року АльбіноЛеффе опустився з третього з кінця місце в чемпіонаті, після 11 поразок поспіль, що опустило серійців на останню позицію[30]. Тим часом, клуб позбавили на 10 очок, зменшений після апеляції до 5, за причетність до скандалу зі ставками[31], команда в підсумку посіло шосте місце, а в плей-оф у травні 2014 року поступився «Кремонезе»[32].

За підсумками сезону 2015/16 років посів 7-ме місце й вилетів до Серії D[33], а в наступні роки найкращі результатами стали півфіналі плей-оф й другим раундом Кубка Італії, обидва досягнуті в 2020/21 роках[34].

Досягнення ред.

Національні змагання ред.

  • Кубок Італії Серії C
    • Володар (1): 2001/02
  • Серія B
    • Фіналіст плей-оф (1): 2007/08
  • Серія C1
    • Срібний призер (1): 2002/03 (група A)
  • Серія C2
    • Срібний призер (1): 1998/99 (група A)

Юнацькі турніри ред.

  • Національний чемпіонат Данте Берретті
    • Чемпіон (1): 2013/14
  • Чемпіонат Прімавери 3
    • Чемпіон (1): 2022
  • Національний чемпіонат U-17
    • Чемпіон (2): 1999/2000, 2012/13
  • Трофей Анджело Доссени
    • Чемпіон (1): 2012
  • Трофей міста Віньйола
    • Чемпіон (1): 2011

Статистика та рекорди ред.

Участь у чемпіонатах ред.

РівеньДивізіонСезонівДебютОстанній сезонЗагалом
2ºСерія B92003-20042011-20129
3ºСерія C141999-20002002-200314
Перший дивізіон Леги Про22012-20132013-2014
Лега Про32014-20152016-2017
Серія C52017-20182021-2022
4ºСерія C211998-19991

Виступи у кубку ред.

ЗмаганняВиступівДебютОстанній сезонЗагалом
Кубок Італії162002-20032020-202116
Кубок Італії Серії C81998-19992019-202013
Кубок Італії Леги Про52012-20132016-2017

Командна статистика ред.

  • Рекорд відвідуваності в одному матчі

16 751 глядач у матчі чемпіонаті Серії B 2006/07 «Альбінолеффе»-«Ювентус»[35]

  • Рекорд сезонних перепусток

2 622 глядача у чемпіонаті Серії B 2008/09 років[36]

  • Рекорд набраних очок за один сезон

78 очок у Серії В 2007/08 років

  • Найкращий результат у чемпіонаті країни

4 місце в чемпіонаті Серії В 2007/08

  • Найдовша безпрограшна серія в сезоні

19 поєдинків (5 перемог і 14 нічиїх між 2-м і 20-м турам у Серії B 2006/07)

  • Найтриваліша програшна серія

11 матчів (з 29 по 39 тур в Серії B 2011/12)

Індивідуальна статистика ред.

Марко Челліні, який відзначився 23-ма голи в Серії B 2007/08, є абсолютним рекордсменом з кількістю забитих м'ячів за один сезон у футболці «Альбінолеффе», перевершив попередній рекорд з 17-ма м'ячами, забитих Роберто Бонацці в Серії C1 2002/03. Рекорд за забитими м'ячами в одному поєдинку Серії B належить Омару Торрі, який 2 квітня 2010 року відзначився хет-триком у поєдинку проти «Фрозіноне»[37].

Нижче наведені рейтинги найкращих індивідуальних даних із зазначенням кількості сезонів, проведених у клубі, у дужках.

Зіграні матчі
  • 305 Мірко Полоні (1998-2010)
  • 291 Іван Дель Прато (1998-1999, 2001-2008)
  • 269 П'єрре Регонезі (2001-2006, 2010-2014)
  • 254 Рубен Гарліні (2000-2011)
  • 249 Дам'яно Сонцоні (1998-2006)
Рекорд по забитим м'ячам
  • 48 Роберто Бонацци (2001-2008)
  • 46 Марко Челліні (2006-2010)
  • 41 Франческо Рополо (2007-2010)
  • 36 Крістіан Арабоні (1999-2001, 2002-2005)
  • 33 Джакопо Манцоні (2020-теп. час)

Кольори та символи ред.

Кольори ред.

У 1998 році новостворений клуб вирішив затвердити синій і світло-блакитний як офіційні кольори, щоб вшанувати біло-блакитну форму «Альбінезе» та біло-блакитну форму «Леффе». Два вище вказані кольори завжди використовувалися «Альбінолеффе» у домашній формі, в той час як червоний і жовтий використовувалися у виїзній формі як посилання на герб провінції Бергамо[38].

Офіційні символи ред.

Герб ред.

Герб клубу (прийнятий з 1998 року і ніколи не змінювався) — праворуч знаходиться золота вежа на червоному тлі, ліворуч — синій журавель на аналогічному фоні; у нижній частині намальована хвиля води, яка простягається вгору та виходить зі щита праворуч. Зовнішня корона, також світло-блакитна, несе повну назву клубу синіми друкованими літерами.

Загалом логотип нагадує герби муніципалітетів, до яких належить клуб (вежа Альбіно та журавель Леффе[39]) та його географічне розташування (де потік води представляє річку Серіо та її долину)[40].

Гімн ред.

Офіційним гімном є «Альбінолеффе відзначся гол»[41], написана співаком й автором пісень з Бергамо Даніеле Реджані влітку 2007 року й транслювалася перед домашніми матчами, починаючи з 25 серпня 2007 року в матчі «Альбінолеффе»-«Спеція»[42].

Талісман ред.

Талісманом клубу є бобер з антропоморфним елементом й одягнений у соціальний трикотаж, якого називають Ріно Касторіно; на домашніх матчах «Альбінолеффе» постійно присутній аніматор, який одягає костюм талісмана й розважає публіку під час перерви у домашніх матчах[43].

Структура ред.

Стадіон ред.

До 2003 року для проведення домашніх матчів клуб орендував у муніципалітету Леффе стадіон Карло Мартінеллі. Останній стадіон уже був місцем проведення матчів Леффе, а «Альбінезе» грали на парафіяльному стадіоні в Альбіно імені Джона Фіцджеральда Кеннеді.

Починаючи з виходу до Серії B, отриманого в кінці чемпіонату Серії C1 2002/03 років й до Серії C 2018-2019, домашні матчі «Альбінолеффе» проходили на стадіоні Стадіо Атлеті Адзуррі д'Італія в Бергамо[44]. Рішення орендувати об'єкт у столиці було прийнято з метою відповідності структурним вимогам, які на той час висувала Національна професіональна ліга для ліг вище третього дивізіону. З 2010 року, на матчі «Альбінолеффе», лише одна трибуна та зона, зарезервована для гостей, були відкриті для глядачів[45].

У 2019 році перестають використовувати стадіон у Бергамо і переїжджають на муніципальний стадіон Чітта-ді-Горгонзола; тим часом розпочато будівництво нового стадіону в Цаниці, у прибудові навчального центру. Починаючи з сезону 2021/22 років виступає на власному стадіоні стадіоні «АльбіноЛеффе».

Тренувальна база ред.

Вхід до спортивного центру

Тренувальним центром першої команди та молодіжних команд є тренувальний центр «Альбінолеффе»: розкинувся на площі близько семи гектарів між муніципалітетами Цаніка та Комун-Нуово, включає адміністративні офіси компанії та три ігрові поля. Спочатку він належав консорціуму BCC з Бергамо, але викуплений на аукціоні у компанії з нерухомості, а потім проданий у 2008 році «Альбінолеффе» для спортивного використання. 6 червня 2009 року комплекс офіційно відкрили з назвою її шляхів до чотирьох персонажів, що належать до історії компаній «Альбінезе» і «Леффе», а саме П'єтро Каттанео, Франко Герарді, Флавіо Луссана та Луїджі Піні[46].

Структура клубу ред.

Керівництво ред.

Адміністративний штаб[47]
  • Джанфранко Андреолетті - Президент
  • Франко Ачербіс, Адріано Каппоні, Лучано Дзеноні, П'єтро Джелмі, Сімоне Фаріна — Радники
  • Сімоне Фаріна — Генеральний директор і генеральний секретар
  • Тіциано Маріно — Менеджер з комунікацій
  • Мікеле Маравілья — Начальник відділу маркетингу
  • Рубен Гарліні — Оперативний секретар
  • Валеріо Саккі — Адміністративний менеджер
  • Лаура Баффі — SLO, каса та молодіжний секретаріат
  • Марко Колозіо — Менеджер безпеки
  • Мікеле Маравілья — офіційний фотограф

Спонсор ред.

Хронологія технічних спонсорів
Хронологія офіційних спонсорів
  • 1998-2006 Scame
  • 2006-2007 BPU Assicurazioni
  • 2007-2015 UBI Banca (різні підрозділи групи)
  • 2015-2021 Cargeas Assicurazioni / UBI Banca
  • 2021-теп. час Intesa Sanpaolo

Президенти та тренери ред.

Тренери
  • 1998-2001 Оскар П'янтоні
  • 2001-2005 Еліо Густінетті
  • 2005-2006 Вінченцо Еспозіто (1ª-26ª)
    Емільяно Мондоніко (27ª-42ª та плей-оф)
  • 2006-2007 Емільяно Мондоніко
  • 2007-2008 Еліо Густінетті (1ª-41ª)
    Армандо Мадонна (42ª та плей-оф)
  • 2008-2009 Армандо Мадонна
  • 2009-2010 Армандо Мадонна (1ª-7ª)
    Емільяно Мондоніко (8ª-42ª)
  • 2010-2011 Емільяно Мондоніко (1ª-24ª)
    Даніеле Фортунато (25ª-26ª)
    Емільяно Мондоніко (27ª-42ª)
  • 2011-2012 Даніеле Фортунато (1ª-24ª)
    Сандро Сальвоні (25ª-34ª)
    Алессіо Пала (35ª-42ª)
  • 2012-2013 Алессіо Пала
  • 2013-2014 Армандо Мадонна (1ª-15ª)
    Еліо Густінетті (16ª-30ª та плей-оф)
  • 2014-2015 Алессіо Пала (1ª-12ª)
    Роберто Бонацци (13ª-15ª)
    Амадео Мангоне (16ª-38ª)
  • 2015-2016 Давід Сассаріні (1ª-11ª)
    Марко Сесія (12ª-28ª)
    Мікеле Фацциоло (29ª-34ª та плей-оф)
  • 2016-2018 Массімільяно Альвіні
  • 2018-2019 Массімільяно Альвіні (1ª-13ª)
    Мікеле Марколіні (14ª-34ª)
  • 2019-2021 Марко Дзаффароні
  • 2021-теп. час Мікеле Марколіні
Президент
  • 1998-1999 П'єтро Дзамбаїті
  • 1999- Джанфранко Андреолетті

Відомі гравці ред.

Капітани ред.

  • Дамьяно Сонцоні (1998-2006)
  • Іван Дель Прато (2006-2008)
  • Філіппо Кароббіо (2008-2009)
  • Рубен Гарліні (2009-2011)
  • Роберто Превіталі (2011-2012)
  • П'єрре Регонезі (2012-2014)
  • Алессандро Сальві (2014-2015)
  • Андреа Сонцин (2015-2016)
  • Фабіо Гавацци (2016-2020)
  • Гарміне Джорджоне (2020-теп. час)

Гравці національних збірних ред.

На даний час є п'ять гравців, які принаймні один раз присутні в збірній Італії після того, як виступали в «Альбінолеффе»[48]: воротар Федеріко Маркетті, захисник Федеріко Пелузо, півзахисник Алессандро Діаманті та нападники Марко Сау та Андреа Белотті. Що стосується легіонерів, то фінський Мехмет Хетемай, сьєрралеонець Кевуллай Конте, гвінейець Карамоко Сіссе та латвійець Сергійс Воробйовс виділяються своїми виступами у своїх основних національних збірних.

Нижче наведено список вищезгаданих спортсменів та їх статистика у відповідних національних збірних:

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Arriva l'annuncio di Albinese e Leffe. La Gazzetta dello Sport. 10 giugno 1998. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  2. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 15 maggio 2015. Процитовано 11 maggio 2015.
  3. ↑ Sergio Tosini (10 novembre 2017). Il Falco neroazzurro è tornato a volare. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  4. ↑ а б в г Andrea Sorrentino (18 giugno 2003). AlbinoLeffe, storia dell'altro Chievo. la Repubblica. с. 50. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  5. ↑ C2/A: Varese in fuga. la Repubblica. 16 febbraio 1998. с. 42. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  6. ↑ Cremonese subito in corsa. la Repubblica. 1º giugno 1998. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  7. ↑ а б в La fusione è fatta. La Gazzetta dello Sport. 20 giugno 1998. Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  8. ↑ Nicola Binda (8 luglio 2001). È ufficiale: Carruezzo e Masitto alla Lucchese. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  9. ↑ Al. Bur. (26 aprile 2002). Lugaresi: «O vendo il Cesena o dimezzo il budget». La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  10. ↑ Pisa battuto, l'Albinoleffe sale in B. la Repubblica. 16 giugno 2003. с. 49. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  11. ↑ Giuseppe Calabrese; Alessandro Dell'Orto (16 giugno 2003). Pisa, si infrange il sogno di gloria. la Repubblica. с. 2. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  12. ↑ Ferragosto in campo poi l'Albinoleffe. la Repubblica. 15 agosto 2003. с. 14. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  13. ↑ G. Francinetti (14 settembre 2003). All'Atalanta il derby bergamasco con l'Albinoleffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  14. ↑ Atalanta, 4 gol all'Albinoleffe. Il Mattino di Padova. 14 febbraio 2004. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  15. ↑ Fulvio Facci (6 giugno 2004). AlbinoLeffe, salvezza sicura. La Gazzetta dello Sport.
  16. ↑ G. Francinetti (23 maggio 2005). L'ex nerazzurro Vincenzo Esposito dal Prato alla panchina dell'Albinoleffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  17. ↑ Il Catania è capolista. 4 febbraio 2006.
  18. ↑ Francesco Ceniti (8 giugno 2006). L'Avellino vince, l'AlbinoLeffe si salva. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  19. ↑ Stefano Cantalupi (18 novembre 2006). L'AlbinoLeffe ferma la Juve. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  20. ↑ Andrea Tosi (11 giugno 2007). Al Bologna restano solo i rimpianti. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  21. ↑ E. Roncalli (19 giugno 2007). Gustinetti allenerà l'AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  22. ↑ Andrea Sorrentino (27 settembre 2007). Umili, tutti bergamaschi e primi. la Repubblica. с. 56. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  23. ↑ Fa. Tinaglia (27 maggio 2008). «L'AlbinoLeffe continua a credere nella Serie A». Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  24. ↑ Playoff: s'inizia mercoledì. Il Mattino di Padova. 2 giugno 2008. с. 24. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  25. ↑ Comunicato ufficiale n. 292 (PDF). 3 giugno 2008. Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  26. ↑ Play off, per un posto in Serie A una finale Albinoleffe-Lecce. 8 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  27. ↑ Guido Guida (11 giugno 2008). AlbinoLeffe-Lecce 0-1, i pugliesi vedono la A. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  28. ↑ Il Lecce torna in A dopo due anni, pari 1-1 nel ritorno con l'AlbinoLeffe. 15 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  29. ↑ Serie B, l'AlbinoLeffe si salva e condanna il Piacenza. 11 giugno 2011. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  30. ↑ L'AlbinoLeffe non sfigura contro il Torino. 26 maggio 2012. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  31. ↑ Calcioscommesse, per l'AlbinoLeffe pena ridotta a 5 punti. 25 gennaio 2013. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  32. ↑ SPORT IN BREVE. la Repubblica. 12 maggio 2014. с. 35. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  33. ↑ Brescia ripescato in Serie B. Prende il posto del Parma. 4 agosto 2015. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  34. ↑ Pietro Scognamiglio (9 giugno 2021). Padova e Alessandria in finale: sarà doppia sfida per la B. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  35. ↑ Fabiana Della Valle; Roberto Pelucchi (30 ottobre 2007). Tra Chievo e AlbinoLeffe primo derby delle favole. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
  36. ↑ Fonte: sito U.C. AlbinoLeffe [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)
  37. ↑ "Torri-tris", ecodibergamo.it [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
  38. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 23 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  39. ↑ Fonte: Leffe-Stemmi dei comuni bergamaschi. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 1 luglio 2021.
  40. ↑ Fonte: sport.sky.it. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 9 травня 2022.
  41. ↑ Albinoleffe fai gol... 12 novembre 2007. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
  42. ↑ Silvia Tironi (14 novembre 2009). Reggiani, il taxista che canta la Pellegrini. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
  43. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe [Архівовано 2017-05-05 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 5 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  45. ↑ AlbinoLeffe, dal 13 ottobre trasloco dalla tribuna Giulio Cesare - Sport - L'Eco di Bergamo - Notizie di Bergamo e provincia (італ.)
  46. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 17 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  47. ↑ Organigramma societario. albinoleffe.com. Архів оригіналу за 13 giugno 2017. Процитовано 10 giugno 2017.
  48. ↑ Convocati della società AlbinoLeffe S.r.l. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 15 luglio 2021.
  49. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  50. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  51. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  52. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 10 травня 2022.

Посилання ред.

Отримано з https:https://www.how.com.vn/wiki/index.php?lang=uk&q=Альбінолеффе_(футбольний_клуб)&oldid=38154304
🔥 Top keywords: Головна сторінкаВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Спеціальна:ПошукРоманчук Тарас ВікторовичЯк-52Dassault Mirage 2000УкраїнаЗаворотнюк Анастасія ЮріївнаYouTubeСисоєнко Ірина ВолодимирівнаЧемпіонат Європи з футболу 2024Національна суспільна телерадіокомпанія УкраїниСпеціальна:Нові редагуванняЄрмак Андрій БорисовичTelegramМастерШеф (Україна)Операція «Нептун»СексТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиБріджертониПоклонська Наталія ВолодимирівнаВійськові звання УкраїниСписок 250 найрейтинговіших фільмів IMDbСписок українських жіночих іменFacebookДТЕКМоздок (аеродром)Радіо «Свобода»СкуфРосійське вторгнення в Україну (з 2022)Північна Осетія3-тя окрема штурмова бригада (Україна)Збірна України з футболуЧернишов Петро АндрійовичКиївСписок українських чоловічих іменІга СвьонтекУсик Олександр ОлександровичКузьма Скрябін