F-16 Fighting Falcon

багатофункціональний винищувач

F-16 Fighting Falcon (укр. «Фа́йтінг Фе́лкон»)[комент. 1] — одномоторний легкий багатоцільовий винищувач, розроблений компанією General Dynamics для Повітряних сил США. Розроблений як денний винищувач для отримання переваги у повітрі, він перетворився на всепогодний багатоцільовий літак. З моменту початку виробництва у 1976 році було побудовано понад 4 600 літаків. Попри те, що ПС США більше не закуповують цей літак, покращені версії виробляються для експортних клієнтів. У 1993 році General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (нині — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності і відносно невисокій вартості F-16 має успіх на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 є наймасовішим винищувачем четвертого покоління: станом на 2009 рік побудовано понад 4 400 машин, у 2016 році експлуатували понад 2 500.

F-16 Fighting Falcon
F-16 Fighting Falcon
F-16 Fighting Falcon
Призначення: багатоцільовий винищувач
Перший політ: 20 січня 1974
Прийнятий на озброєння: 17 серпня 1978
На озброєнні у: див. «Оператори»[⇨]
Розробник: General Dynamics, Lockheed Martin, SABCAd, Fokker, Turkish Aerospace Industries і Samsung
Всього збудовано: 4540[1]
Вартість одиниці: $ 34 млн (F-16D Block 52)[2]
Конструктор: General Dynamics
Екіпаж: 1 особа
Максимальна швидкість (МШ): 2410 км/год
МШ біля землі: 1470 км/год
МШ на висоті: 2660 км/год
Бойовий радіус: 550 км
Дальність польоту з ППБ: 4220 км
Практична стеля: 18 000 м
Швидкопідйомність: 254 м/с
Довжина: 15,06 м
Висота: 4,88 м
Розмах крила: 9,96 м
Площа крила: 27,87 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд: 40°
Порожній: 8 570 кг
Споряджений: 12 000 кг
Максимальна злітна: 19 200 кг
Двигуни: 1 ТРДФ General Electric F110
Тяга (потужність): 76,3 кН
Тяга форсажна: 127 кН
Гарматне озброєння: 1 × 20-мм, М61А-1 Vulcan
Боєзапас: 511
Кількість точок підвіски: 9
Маса підвісних елементів: 7700 кг
Підвісне озброєння: AIM-7 Sparrow, AIM-9, AIM-120 AMRAAM, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби

F-16 Fighting Falcon у Вікісховищі
F-16 Fighting Falcon

Основні особливості «Бойового сокола» це безкаркасний ліхтар кабіни для гарної видимості, бічний джойстик для полегшення керування під час маневрування, катапультне крісло, яке може відхилятися на 30 градусів від вертикалі, щоб зменшити вплив перевантажень на пілота, а також систему керування fly-by-wire яка допомагає стабілізувати керування польотом. Вперше ця система була встановлена саме на цьому літаку.

F-16 має внутрішню гармату M61 Vulcan, а також 11 пілонів для встановлення зброї та іншого обладнання. Офіційною назвою є «Бойовий сокіл», але його пілоти та екіпажі зазвичай використовують «Viper» (гадюка) через візуальну схожість із гадюкою, а також із вигаданим винищувачем Colonial Viper із фантастичного телесеріалу Battlestar Galactica, який транслювався під час прийняття F-16 на озброєння.

Додатково крім дійсної служби у ПС США, командуванні резерву ПС і підрозділах Повітряної Національної гвардії, літак також використовується демонстраційною групою ПС США Thunderbirds, а також як літак противника/агресора ВМС США. F-16 також був придбаний для служби в повітряних силах 25 інших країн. Станом на 2015 рік це був найчисельніший літак у світі на військовій службі[джерело?].

Історія ред.

З 1972 року F-16 розроблявся в рамках програми LWF (Lightweight Fighter), щоб доповнити майбутній F-15 дешевшим літаком. Концепція вимагала високих маневрових характеристик і можливості атакувати наземні цілі. У фіналі конкурсу брали участь General Dynamics і Northrop Corporation. Розроблений компанією General Dynamics прототип із позначенням YF-16 вперше піднявся в повітря 20 січня 1974. При цьому політ був незапланований, пілот підняв літак у повітря під час наземного пробігу через помилку електроніки. Прототип Northrop (YF-17), мав двомоторну схему і був дорожчим та складнішим в обслуговуванні, тому за рішенням комісії 13 січня 1975 виграв YF-16. З того часу програма стала називатись ACF (Air Combat Fighter). З середини 1975 по 1978 рік випущено 15 перших літаків. З кінця 1976 до середини 1978 року проведені всі льотні випробування, в 1978 році почалися постачання літаків F-16 ПС США і в січні того ж року вони стали на озброєння.

7 червня 1975 року YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні, де було замовлено 348 машин для ПС Нідерландів, Бельгії, Данії і Норвегії. При цьому Нідерланди і Бельгія висловили бажання налагодити виробництво F-16 у себе. Ім'я «Файтінг Фалкон» було присвоєне літаку в 1980 році.

У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (в даний час — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності F-16 користуються успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 — це найбільший і, ймовірно, найзначніший західний проєкт в області винищувальної авіації. Дотепер побудовано понад 4600 машин. Хоча F-16 більше не будується для ПС США, він усе ще виробляється на експорт.

25 січня 2023 року представник Lockheed Martin заявив, що компанія збирається нарощувати виробництво літаків F-16 у Грінвіллі (Південна Кароліна) для можливості забезпечення країн, які захочуть передати їх «третій стороні, щоб допомогти у вирішенні поточного конфлікту» (йшлося про запити щодо реекспорту F-16 Україні)[3].

Назва ред.

Fighting Falcon є офіційним позначенням, затвердженим Повітряними силами США. Найменування Fighting Falcon ухвалили після конкурсу ПС США на офіційну назву літака 1976 року, а офіційно його було закріплено на урочистій церемонії 21 липня 1980 року, коли перший F-16A, борт #79-0290, отримав малюнок з соколом та відповідний підпис. Саму назву придумав технік-сержант Джозеф Керделл на честь маскота Академії ПС США — сокола[4]. Малюнок, що було нанесено на перший борт, ідентичний логотипу Академії[5].

До затвердження офіційної назви серед військовослужбовців встигло прижитись інше — Viper («гадюка») через подібність профіля літака на злеті, до піднятої голови змії. Ця назва використовується неофіційно донині, Lockheed Martin навіть видає премію Semper Viper (лат. semper — «завжди») імені загиблого пілота-випробувальника F-16 Джо Білла Драйдена, яка видається за виняткові досягнення в пілотуванні[4].

Інші країни, що мають F-16, також мають і власні позначення. В Ізраїлі: «Нетц»/Netz («сокіл») для F-16A/B, «Барак»/Barak («блискавка») для F-16C/D, «Суфа»/Sufa («шторм») для F-16I[4]. Польські F-16 на церемонії 2006 року були похрещені, їх «хрещена», перша леді Польщі Марія Качинська, дала їм офіційну назву Jastrząb (тр. «Я́стшомб», пер. «яструб»)[6][7].

Характеристики ред.

F-16 це моноплан із середньо розташованим крилом і одним двигуном у хвостовій частині фюзеляжу. Фюзеляж типу напівмонокок суцільнометалевий з однокілевим оперенням. Плавне спряження крила і фюзеляжу дозволяє забезпечити створення фюзеляжем додаткової підйомної сили на великих кутах атаки. Конструкція на 78,3 % виконана з алюмінієвих сплавів, 4,2 % складають титанові сплави, 4,2 % — вуглепластик і 3,7 % — сталь. Для забезпечення простоти експлуатації літак має 228 люків і знімних панелей. Двигун має підфюзеляжний повітрозабірник.

Кабіна обладнана регенеративною системою кондиціонування і наддуву. Катапультне крісло фірми «Макдоннелл-Дуглас» ACESII забезпечує покидання літака на стоянці і у польоті при швидкості 1100 км/год на висотах до 15 000 метрів. Система керування літаком — електро дистанційна з чотирикратним резервуванням. Система управління дуже чутлива. Основна помилка, якої припускаються льотчики, що вперше керують літаком, - прикладають занадто великі зусилля до джойстика.Також особливістю літака є те, що його не просто посадити, він схильний до змивання і повторного відокремлення від ЗПС[8].

Технічні характеристики ред.

Винищувач F-16 має такі основні характеристики:

  • Розмах крила — 9,45 м
  • Довжина літака — 15,03 м
  • Висота літака — 5,09 м
  • Площа крила — 27,87 м²
  • Маса порожнього літака в кілограмах:
    • F-16A — 7365
    • F-16В — 7655
    • F-16C — 8275
    • F-16D — 8855
  • Маса палива в кілограмах:
    • F-16A/C — 3105
    • F-16B/D — 2565
  • Злітна маса (розрахункова з повним запасом палива) в кілограмах:
    • F-16A, F-16C/D — 11839
  • Посадкова швидкість — 226 км/г
  • Практична стеля — 15240 м
  • Практична дальність — 1315 км, перегінна дальність — 3890 км
  • Максимальне перевантаження - 9g[9]

Озброєння винищувача — шестиствольна авіаційна гармата General Electric М61-А-1 (6 000 пострілів на хвилину, 511 набоїв), до шести КР (керованих ракет) ближнього бою AIM-9L/M/P «Sidewinder». У варіанті винищувача-бомбардувальника — може нести КР класу «повітря-поверхня», а також керовані бомби з лазерною і оптоелектронною системами наведення, звичайні бомби Mk.82, Mk.83 і Mk.84. F-16ADF можуть нести КР класу «повітря-повітря» середньої дальності AIM-7 Sparrow. Можливе використання КР класу «повітря-поверхня» AGM-65A/B/D «Maverick».

Модифікації ред.

F-16А/B ред.

F-16A — одномісний багатоцільовий винищувач здебільшого для дій у світлий час доби. Це перший серійний варіант F-16. На літаках цієї модифікації використовувались двоконтурні турбореактивні двигуни з форсажною камерою Pratt & Whitney F100-PW-200 з тягою 6655 кгс, на форсажі — 10 810 кгс. Система керування озброєнням складалася з імпульсно-доплерівського радара «Вестінгауз» AN/APG-66, який забезпечив F-16 всепогодність застосування (яка не передбачалась проєктом), але не мав можливості підсвічування цілі для ракет із напівактивною головкою наведення. Інша авіоніка включала в себе пристрій попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-69 і підвісний контейнер із станцією активних перешкод. Озброєння винищувача — шестиствольна авіаційна гармата General Electric М61-А-1 (6000 пострілів на хвилину, 515 набоїв), до шести КР (керованих ракет) ближнього бою AIM-9L/M/P «Sidewinder», а також некерована зброя «повітря-поверхня» на дев'яти вузлах підвіски загальною масою до 5420 кг.

F-16В — двомісний навчально-бойовий варіант F-16А. Виробництво для ПС США припинене в 1985 році. Через збільшені розміри кабіни не мав фюзеляжного паливного баку, що зменшило запас палива на 17 %.

Літаки F-16 випускались серіями — «блоками»: 1, 5, 10, 15. Перші три серії майже не відрізнялись, а «блок 15» був модернізований за програмою «MSIP I»: хвостове оперення отримало більшу площу, оновлено радар і встановлено нову радіостанцію «HaveQuick». В 1988 році випускались літаки серії 15OCU (Operation Capability Upgrade) з новими двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220 із цифровою системою управління, новий індикатор на лобовому склі, вдосконалену інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах. У підвісному контейнері могла кріпитись станція радіоелектронної боротьби AN/ALQ-131. Озброєння доповнилось керованими ракетами «повітря-повітря» середньої дальності з активною головкою наведення AIM-120 AMRAAM.

У 1990-х роках відбулася модернізація F-16A/B за проєктом MLU (Mid-Life Upgrade). Радар замінювався на новіший AN/APG-66(V)2, новий ширококутний індикатор на лобовому склі. Було замінено бортовий комп'ютер, додано нові індикатори і встановлено комбіновану інерційно-супутникову навігаційну систему. До озброєння додали керовану зброю «повітря-поверхня». В цей ж час 24 літаки «блоку 10» було пристосовано до використання 30-мм чотириствольної гармати GAU-13/A, модифікація позначається «блок 10CAS».

Для ПС Національної гвардії США було модифіковано 279 F-16A/B, ця модифікація отримала позначення F-16ADF і використовувалась для протиповітряної оборони. Модифікація відрізнялась збільшеним радіусом дії радіостанції і можливістю використовувати ракети середньої дальності AIM-7 із напівактивною радіолокаційною головкою наведення.

Хоча виробництво було завершене в березні 1985 року, в 1990-х Тайвань замовив літаки цієї модифікації. Серія отримала назву «блок 20» і відрізнялась від MLU новішим радаром AN/APG-66(V)3.

F-16С/D ред.

Програма модернізації «MSIP II» призвела до появи нової модифікації — F-16С/D. F-16C — одномісний вдосконалений багатоцільовий винищувач (Поставляється ПС США з липня 1984 року) і двомісний варіант F-16D (Поставляється ПС США з вересня 1984 року). Перша серія цих літаків отримала позначення «блок 25». Головною відмінністю став радар AN/APG-68, який відрізнявся від попереднього більшою дальністю дії, більшою точністю і ширшим набором функцій. Був встановлений ширококутний індикатор на лобовому склі і два блоки дипольних відбивачів і інфрачервоних пасток AN/ALE-40. Озброєння збільшилось на ракети повітря-поверхня AGM-65D «Maverick».

Наступний блок — «блок 30» мав новий двигун General Electric F110-GE-100 з тягою 7 790 кгс (на форсажі — 12 985). Оновили дипольні відбивачі й ІЧ пастки до новіших AN/ALE-47 (чотири блоки). Оновився і бортовий комп'ютер. Паралельно випускався «блок 32», який відрізнявся двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220. У майбутньому всі серії з двигуном General Electric отримали номер з «0» в кінці, а з Pratt & Whitney — «2». Для імітації ймовірного противника (Су-27) в 1986—1987 роках також випускались літаки на основі «блоку 30», але без засобів РЕБ, ІЧ пасток і вбудованої гармати. Ці літаки отримали позначення F-16N (TF-16N — двомісний варіант), але були зняті з озброєння до 1995 року. У другій половині 1980-х років літаки F-16C/D були обладнані засобами зниження помітності (металізований ліхтар кабіни з внутрішньої сторони, застосовані радіо поглинальні матеріали в зоні повітрозабірників).

«Night Falcon» і серія «Блок 50» ред.

З грудня 1988 р. почався випуск серії «Блок 40/42» «Night Falcon» з підвісними контейнерами прицільно-навігаційної маловисотної системи LANTIRN (навігаційний контейнер AN/AAQ-13, прицільний — AN/AAQ-14), РЛС APG-68V, цифровою системою управління польотом, системою автоматичного проходження рельєфу місцевості і новим пристроєм попередження опромінення AN/ALR-56M. Зі збільшенням кількості обладнання підвищилася злітна вага літака, що зумовило необхідність посилення шасі.

З грудня 1991 р. стали випускатися серії «Блок 50» і «Блок 52». Ці машини мають РЛС APG-68(V)3, новий ІЛС, поєднаний із системою нічного бачення, потужнішу ЕОМ, а також пристрої розкидання диполів ІЧ пасток. Ці останні варіанти F-16 обладнані двигунами F110-GE-229 IPE і F100-PW-220 IPE з форсажною тягою 13500 кгс. Деякі літаки отримали можливість використовувати протирадіолокаційні ракети AGM-88B HARM, для керування ними підвішувався ще контейнер AN/ASQ-213 HTS. Модифікація з такими ракетами позначалась F-16CJ/DJ.

Наступні модифікації ред.

До другої половини 90-х років «Fighting Falcon» перестав масово випускатися для ПС США, проте продовжував продаватися в інші країни. З врахуванням вимог замовників було розроблено декілька спеціальних модифікацій:

  • F-16ES. Для Ізраїлю в 1994 році розробляли модифікацію на основі F-16C зі збільшеною дальністю польоту. Модель отримала додаткові паливні баки (бойовий радіус — 1600 км). Але Ізраїль вирішив закупити F-15I.
  • F-16E/F «блок 60». Серійна модифікація, що вироблялася для ПС ОАЕ. Модель мала РЛС AN/APG-80 з активною фазовою решіткою, здатною одночасно працювати з цілями на землі і в повітрі. З'явилась вбудована в корпус електронно-оптична станція, що дозволила використовувати високоточну зброю без підвісних контейнерів, також інтегрована станція РЕБ з активними перешкодами AN/ALQ-165. На літаках використовували оптоволоконну шину передачі даних. Озброєння зросло на ракети ближнього бою повітря-повітря AIM-132 ASRAAM і повітря-поверхня AGM-84 SLAM-RM. Літак став важчим і для компенсації був використаний двигун F110-GE-132 з форсажною тягою 14 750 кгс.
  • F-16I. Модифікація для Ізраїлю, подібна до F-16E, але з простішою РЛС AN/APG-68(V)9.
  • QF-16. У 2010 році ПС США уклали контракт з Boeing вартістю $ 69 млн на серійну конверсію в літаки-мішені 126 винищувачів F-16, що виробили свій ресурс[10]. Безпілотні QF-16 повинні замінити парк застарілих і близьких до зносу машин QF-4.
  • RF-16C (F-16R) — розвідувальний варіант.
  • F-16V — модифікація для F-16, яка була розроблена через затримку в розробці винищувача п'ятого покоління F-35. Перший політ прототипа відбувся 27 жовтня 2015 року. Модель має бути обладнана РЛС AN/APG-83 з активною фазовою решіткою і можливістю слідкувати за 20 цілями. Також оновлено обладнання кабіни. Хоча ПС США не зацікавлене в модифікації, літаки можуть продаватись іншим країнам.

Експлуатація у ПС США ред.

Прототип під позначенням YF-16 (№ 72-01567) вперше піднявся в повітря 20 січня 1974 року, коли під час пробіжки по аеродрому пілот був змушений злетіти, щоб уникнути аварійної ситуації[11]. Перший політ за програмою випробувань відбувся 2 лютого того ж року. У наступному році з'явився F-16A, а в 1977 р. — двомісний F-16B. Відповідно до серії «Блок 15» (програма ступінчастої модернізації), літаки цих варіантів обладнані стабілізатором збільшеної площі. Програма вдосконалення F-16 прийнята так само Бельгією, Данією, Нідерландами, Норвегією і США. Відповідно до стандарту «Блок 15», були поліпшені всі раніше випущені машини, на яких встановлені нова РЛС AGP-66 (V2A) й індикатор на лобовому склі. З жовтня 1986 р. Повітряні сили США, приступили до модернізації 270-ти F-16A/B за програмою ADF для переобладнання літаків у винищувачі-перехоплювачі ППО. Ці машини отримали вдосконалену РЛС, здатну відстежувати дрібні цілі, і ПУ для ракет AIM-7 Sparrow, здатних вражати об'єкти за межами візуальної видимості. F-16 ППО можуть нести 6 КР AIM-120, AIM-7 Sparrow або AIM-9 класу «повітря-повітря»[джерело не вказане 339 днів].

Перспективні програми ред.

F-16CG

Програми подальшого вдосконалення F-16 включають CCV (літаки з конфігурацією, яка визначається системою управління) і AFTI — експериментальна машина з потрійною цифровою системою управління польотом і великими під фюзеляжними гребенями. F-16XL безхвостової схеми міг мати потужне озброєння, велику дальність польоту і кращу маневреність порівняно з вихідним F-16. Перший політ нового літака відбувся в липні 1982 р., проте льотні випробування за цією програмою були згорнуті наприкінці 80-х рр. за ініціативою ПС США, а два побудованих літаки були передані NASA для дослідницьких цілей.

Оператори ред.

Країни-оператори F-16 Fighting Falcon
Норвезький F-16A в небі над Балканами

Поточні ред.

Майбутні ред.

  •  Словаччина — Словаччина не володіє жодним F-16, станом на 2022 рік[40]. Передача виготовлених літаків має розпочатися лише з другого кварталу 2024 року[41].
  •  Україна — заплановано отримання 67+ літака від Данії та Нідерландів, а також невизначеної кількості від Норвегії та Бельгії, передача літаків розпочнеться у першій половині 2024 року, після завершення навчання українських пілотів та інженерного персоналу[42][43].

Колишні ред.

Історія операторів ред.

Північна та Південна Америки ред.

ПС США використовує найбільшу кількість F-16, загалом було отримано 2230 літаків (664 F-16A, 122 F-16B, 1238 F-16C і 206 F-16D). Станом на кінець 2016 року в строю залишалось близько 950 одиниць F-16C/D (з них 330 у Національній гвардії), це майже половина всіх винищувачів країни. В бойових частинах використовують тільки моделі з «блоків 40/42 і 50/52», деякі старіші модифікації використовують допоміжні частини. В резерві ще зберігаються моделі «блоку 30». Із чотирнадцяти бойових ескадрилей, що використовують F-16, дев'ять знаходяться за кордоном: одна в Німеччині, дві в Італії, дві в Японії і три в Кореї. На території США три ескадрильї ПС «блоку 50» служать у 20-му винищувальному крилі (авіабаза Шоу, Південна Кароліна), дві ескадрильї «блоку 40» у 388 винищувальному крилі (авіабаза Хілл, штат Юта), крім бойових ескадрилей F-16 використовують ще шість випробувальних ескадрилей і дві ескадрильї «Агресорів». В Національній гвардії служить ще 14 ескадрилей, і в резерві ПС — дві. Всі F-16A/B виведені з бойового складу, але частина з них перероблюється в радіокеровані літаки-мішені QF-16A, також такій переробці підлягають перші модифікації F-16C. Перші випробування QF-16A/C пройшли в 2012 році, а в березні 2015 вже взяли на озброєння.

Наявні на озброєнні моделі постійно модернізуються, в період з 2002 до 2011 року більше 200 літаків «блоку 50/52» і 420 «блоку 40/42» пройшли модернізацію за програмою CCIP. Вони отримали новий комплекс бортового обладнання, зокрема нашоломні приціли JHMS. Разом із системами LANTIRN з'явилась можливість використовувати новіші прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting» і AN/AAQ-33 «Sniper».

В травні 1982 уряд країни підписав контракт на поставку 18 F-16A block 15 та 6 F-16B для заміни «Міраж» III та «Міраж» 5. Поставки почалися у вересні 1983. В ході експлуатації 3 літаки розбилися[44].

16 квітня 2024 року міністр оборони Аргентини підписав контракт з міністром оборони Данії у тісній координації з американським урядом на придбання 24 літаків[12].

Європа ред.

Повітряні сили Бельгії отримали 160 винищувачів (136 F-16A і 24 F-16B) в 1979—1991 роках, які були виготовлені за ліцензією на бельгійській фірмі SABCA. Станом на 2016 рік на озброєнні залишалось ще 54 модернізовані версії F-16AM/BM (1-ша і 350-та ескадрильї на авіабазі Флоренн, 31-ша і 349-та ескадрильї на авіабазі Кляйне Брогель). В ході модернізації було встановлено прицільні контейнери AN/AAQ-33 «Sniper», нашоломні приціли JHMCS. Арсенал поповнився керованими авіабомбами JDAM і GBU-27 Paveway III/IV. Бельгійські F-16 мають залишатись на озброєнні ще до 2025 року.

14 жовтня 2018 року під час ремонтних робіт стався прикрий інцидент: механік випадково привів у дію 20-мм гармату M61A1 Vulcan на одному з F-16, пострілами з неї був підпалений інший F-16, полум'ям з якого був пошкоджений третій літак F-16[45].

Королівські повітряні сили Нідерландів отримали 213 F-16 (177 F-16A, 36 F-16B) виготовлених нідерландською фірмою «Fokker» в 1979-1992-х. В середині 2016 року в строю залишався ще 61 винищувач (52 F-16AM і 9 F-16BM), при цьому 10 літаків розташовані в США, на авіабазі Люк (Аризона), де готуються нідерландські пілоти. Інші розділені на три ескадрильї: 312 і 313 на авіабазі Волкер і 322-га на авіабазі Леоварден. До 2024 року планується замінити їх на F-35A.

Королівські повітряні сили Норвегії в 1980—1984 роках отримали 60 F-16A і 12 F-16B, виготовлених компанією «Fokker». У 1989 році ще два F-16B було закуплено в США, для заміни втрат. Станом на 2016 рік у строю залишається 45 F-16AM i 10 F-16BM, розміщених в 331, 332 і 338 ескадрильях (авіабази Будьо і Орлан). Норвезькі F-16 планується замінити на F-35.

Загалом Королівські повітряні сили Данії отримали 77 F-16: 46 F-16A і 12 F-16B нідерландського виробництва («Fokker») в 1980—1983 роках, ще 12 нідерландських машин в 1987—1991 роках, і 7 американських винищувачів в 1994 і 1997 роках для компенсації втрат. До 2016 року в строю залишилось 30 літаків F-16AM/BM, розділених між 727 і 730 ескадрильями на авіабазі Скрюдструп. Їх теж планують замінити на F-35. 16 квітня 2024 року міністр оборони Данії підписав контракт з міністром оборони Аргентини в тісній координації з американським урядом на продаж 24 літаків[12].

У 1997 польський уряд підняв проблему заміни парку винищувальної авіації Повітряних сил, який на той час був представлений МіГ-21 та Су-22. Країні було потрібно приблизно 100 «універсальних» винищувачів для заміни 350 застарілих радянських машин. У конкурсі узяли участь Dassault Mirage 2000, Saab JAS 39 Gripen та F-16. Однак амбіційні плани наштовхнулись на відсутність грошей у державному бюджеті. Тому в листопаді 1998 року британська British Aerospace, шведська Saab та німецька Daimler-Benz Aerospace отримали замовлення на модернізацію за західними стандартами винищувачів МіГ-29.

Проте в грудні 2002 року було прийнято рішення про закупівлю 48 F-16 «Block 52+» (36 C та 12 D). Контракт на рекордну для Східної Європи суму в $3,5 мільярдів був підписаний у квітні 2003 року. В ньому було прописано, що складання двигунів буде проводитися в Польщі, як і виготовлення частини обладнання. Крім того, в цю суму входила підготовка пілотів, а також запасні двигуни, ракети та бомби. Перший літак польського контракту піднявся в повітря 14 березня 2006[46]. Винищувачами укомплектували три ескадрильї: 3-тю і 6-ту в Познані, і 10-ту в Ласку. Разом з літаками Польща закупила прицільні контейнери AN/AAQ-33 «Sniper» і розвідувальний комплекс RAPTOR (DB-110), а також авіаційне озброєння (керовані ракети AIM-9X, AIM-120C, AGM-65, керовані бомби JDAM і GBU-27 Paveway III). В 2017 році додались крилаті ракети AGM-158A JASSM. На початку 2021 стало відомо про намір здійснити модернізацію наявного парку F-16[47].

Повітряні сили Португалії отримали в цілому 45 літаків (включаючи 38 F-16A і 7 F-16B). Було закуплено дві партії: перша — в рамках програми Peace Atlantis I в 1994 році поставлені 20 F-16A/B Block 15OCU, і у рамках програми Peace Atlantis II в 1999 році поставлено 25 F-16A/B Block 15, які раніше перебували на озброєнні ПС США (з них п'ять машин призначалися для розбору на запчастини). Літаки, закуплені в 1999 році, поступово проходять модернізацію до стандарту MLU, отримали нашоломні приціли JHMCS, прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting», вдосконалені станції РЕБ і навігаційну систему. Перший модернізований літак надійшов в 301-шу ескадрилью в 2003 році. За час експлуатації в льотних пригодах втрачено дві машини (у 2002 і 2008 роках). Станом на 2016 рік 30 F-16 перебувають на озброєнні двох ескадрилей, що базуються на авіабазі Монте-Реал — 201-ї «Falcões» і 301-ї «Jaguares».

Повітряні сили Греції отримали загалом 170 F-16C/D. В 1989—1990 40 літаків «блоку 30» (34 F-16C, 6 F-16D), в 1997—1998 40 літаків «блок 50» (32 F-16C i 8 F-16D), в 2002—2004 — 60 «блок 52+» (40 F-16C, 12 F-16D)[48], а в 2009—2010 — 30 «блок 52М» (18 F-16C, 12 F-16D). Станом на 2016 рік у строю залишалось ще 155 літаків у восьми ескадрильях.

Повітряні сили Італії в 2003—2004 році орендували 30 F-16A і 4 F-16B в США як тимчасову заміну, поки не завершились поставки Eurofighter Typhoon. До 2012 року ці машини були повернені в США.

Повітряні сили Румунії для заміни старих МіГ-21 у 2014 році закупили 12 F-16AM/BM у Португалії. В 2016—2017 машини були поставлені в 53-ю ескадрилью на авіабазі Фетешті[49].

В липні 2018 року словацький уряд ухвалив рішення придбати F-16 Block 70/72 на заміну наявному парку МіГ-29. Заплановано придбати 14 літаків найновішої модифікації, обладнаних радарами AESA Northrop Grumman AN/APG-83 SABRE, сума контракту може становити $2,91 млрд[50]. Перший вироблений літак F-16 Block 70 для Повітряних сил Словацької республіки був представлений 8 вересня 2023 р. на заводі Lockheed Martin у Грінвіллі, Південна Кароліна, під час візиту Міністра оборони Словаччини Мартіна Скленар[51].

 Україна ред.

У 2018 році розпочалась розробка проєкту Концепції розвитку Повітряних сил Збройних Сил України на середньострокову перспективу. Там було сформульовано, що радянський парк літаків (МіГ-29, Су-27, Су-25 і Су-24) потрібно замінити не пізніше, як протягом 10 років. Там розглядалась можливість закупівлі західних винищувачів[52]. 2020 року Командувач Повітряних сил генерал-полковник Сергій Дроздов заявив про доцільність переозброєння на F-16 на прикладі Польщі[53].

20 травня 2020 року Командування Повітряних сил ЗСУ опублікувало візію щодо раціональних шляхів розвитку виду військ, в якій було визначено потреби в заміні радянських літаків на західні та їх уніфікацію. Перша фаза передбачала протягом 2023—2025 закупити 6—12 нових літаків і випробувати їх. Друга фаза передбачала протягом 2025—2035 замінити основний парк літаків. На роль багатоцільового винищувача розглядались літаки 4++ покоління Saab JAS-39E/F Gripen та F-16 Block 70/72. Крім цього, там містились плани щодо заміни навчальних L-39 на інші літаки, уніфікація парку військових транспортних літаків, придбання ЗРК NASAMS та оновлення радіотехнічної складової[54].

Станом на червень 2021 року розглядались Saab JAS-39E/F Gripen, F-16 Block 70/72, F-15EX, а Франція також пропонувала придбання Dassault Rafale[55].

До 2022 року F-16 різних країн також брали участь у навчаннях і парадах на території України. Зокрема, на навчаннях «Чисте небо — 2018» 9—18 жовтня були присутні польські та румунські F-16C[56]. Польські F-16 також були присутні на військовому параді 24 серпня 2021 року на честь 30-ї річниці незалежності України[57].

З початком російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року постало питання отримання західних літаків у рамках МТД для відбиття російській агресії: зокрема, українські пілоти, маючи застарілі радари та ракети, мали дуже великі труднощі в боротьбі з російськими літаками. Починаючи з червня 2022, питання про надання Україні винищувачів почало порушуватись активніше. Так, у червні українська делегація включно з пілотом Андрієм Пільщиковим позивний «Джус», проводила в США перемовини з метою довести необхідність надання таких літаків[58]. 23 червня 2022 у Конгресі США було зареєстровано законопроєкт за авторства Адама Кінзінґера, який дозволив би проводити тренування українських пілотів до схвалення передання літаків[59].

Станом на кінець січня 2023 року проводились перемовини про майбутню передачу літаків Україні. Після схвалення передачі західних танків (Challenger 2, Leopard 2, M1 Abrams) це питання взяли в роботу, за словами Міністра закордонних справ Дмитра Кулеби[60]. Деякі країни, як Польща та Нідерланди, заявили про свою готовність передати винищувачі в разі ухвалення відповідного рішення НАТО[61][62]. Головний операційний директор компанії-виробника Lockheed Martin повідомив, що компанія готова розширити виробництво, щоб задовольнити попит країн, які віддають літаки[63].

У травні 2023 року радник міністра оборони України Юрій Сак повідомив, що Україна звернулась до країн-партнерів з проханням передати від 40 до 50 літаків F-16 аби сформувати три-чотири ескадрильї. Потреба у сучасних винищувачах набула особливої гостроти після зростання інтенсивності застосування російською авіацією планерних авіабомб різних типів[64].

16 травня 2023 року Велика Британія, Нідерланди та Франція оголосили, що створюють «коаліцію винищувачів» для надання Україні F-16[65]. Це сталося після візиту президента України до Європи.

19 травня 2023 року США із союзниками повідомили, що нададуть Україні винищувачі[66].

20 серпня 2023 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Нідерланди нададуть Україні 42 винищувачі F-16[67].

20 вересня 2023 року Прем’єр-міністр Бельгії Александер Де Кроо в кулуарах Генасамблеї ООН повідомив, що Бельгія розглядає передачу Україні F-16, якщо їх ресурс буде визначено як достатній. Бельгія планує повністю переозброїтись F-35, поступово виводячи з експлуатації F-16. Повідомляється, що 2024 року Бельгія зможе передати 2—4 винищувачі[68].

16 квітня 2024 року Данія продала частину літаків F-16 Аргентині, які обіцяла Україні[69].

Близький Схід і Африка ред.

У 1987—1995 роках Повітряні сили Туреччини отримали 43 літаки «блок 30» (34 F-16C і 9 F-16D) і 117 модифікації «блок 40» (102 F-16C i 15 F-16D). В 1996—1999 роках ще 80 винищувачів модифікації «блок 50» було виготовлено турецькою компанією Turkish Aerospace Industries за ліцензією, в 2011—2012 було виготовлено ще 30 літаків «блоку 50+», хоча планувалось поставити 50[70] Станом на 2016 рік на озброєнні Туреччини перебуває 240 винищувачів F-16, також проводиться модернізація машин модифікації «блок 30/40» до стандарту 50+. Загалом літаками F-16 озброєно 11 ескадрилей.

У 1980—1981 роках до Повітряних сил Ізраїлю надійшло 75 F-16 (67 A i 8 B), в 1986—1988 75 машин «блоку 30» (15 F-16C i 24 F-16D), в 1991—1993 60 машин «блоку 40» (30 F-16C i 30 F-16D), в 1994 року ще 36 F-16A i 14 F-16B (списаних у ПС США) і нарешті в 2003—2009 102 F-16I. Загалом Ізраїль отримав 362 літаки (найбільша кількість літаків після США), але в 2016 були зняті з озброєння останні F-16A/B, і в ПС Туреччини на озброєнні перебуває більше машин. Ізраїльські літаки мають свої назви в ПС: F-16A/B — «Нец» («Яструб»), F-16C/D — «Барак» («Блискавка»), F-16I — «Суфа» («Гроза»). Літаками F-16C/D озброєно п'ять ескадрилей (три на авіабазі Раман Давід, і дві на авіабазі Хацор), F-16I мають три ескадрильї на авіабазі Рамон і одна в Хацерімі.

34 F-16A i 8 F-16B надійшли до Повітряних сил Єгипту в 1982—1983 роках. В 1986—1988 було поставлено 34 F-16C і 4 F-16D «блоку 32», а з 1991 до 2002 надійшло загальним числом 102 F-16C і 36 F-16D (з них 46 — турецького виробництва). З 2009 до 2015 року надійшло ще 16 F-16C і 4 F-16D літаків «блоку 52+» (постачання затрималось через складну ситуацію в країні). Загалом Єгипет отримав 240 F-16. За клопотанням Ізраїлю з арсеналу єгипетських літаків було вилучено ракети AIM-120, залишено тільки ракети AIM-9 i AIM-7. Для знищення наземних цілей використовують керовані ракети AGM-65 і протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Весною 206 року на озброєнні залишалось ще 209 літаків, зокрема 32 F-16A/B (модернізованих до стандарту «блоку 42»), на озброєнні дев'яти ескадрилей.

У 2008 Марокко замовило 16 F-16C i F-16D блоку 52+, які були поставлені в Королівські повітряні сили у 2011—2012 роках. Один F-16C був втрачений у бойових діях в Ємені.

Через брак коштів ця країна замовляла вже списані з озброєння машини, зокрема в 1997—1998 роках 33 F-16A/B ADF із США, а в 2006—2016 роках ще 46 бельгійських та нідерландських F-16AM/BM. Один винищувач був втрачений під час бойових дій.

В 2009 Ірак замовив в США 46 F-16 блок 52+, з дещо зменшеним арсеналом (з арсеналу вилучили керовані ракети AIM-120 i авіабомби JDAM), вони отримали позначення F-16IQ. Перша партія з чотирьох літаків прибула в Ірак влітку 2016 року, хоча два роки до цього іракські пілоти тренувалися на них на авіабазі США. Доставка має завершитись в 2018 році.

Наприкінці 1980-х Бахрейн вирішив оновити свій парк ПС. У США були куплені спочатку 12 F-5E/F Tiger II, а потім новіші F-16C/D «блоку 40», яких було закуплено 22 (18 одномісних і 4 двомісні).

Азія ред.

У рамках програми Peace Bima-Sena Індонезії було поставлено 12 F-16A/B Block 15OCU (зокрема вісім F-16A і чотири F-16B) в 1989—1990 роках. У середині 1990-х років планувалася закупівля ще дев'яти машин, проте в 1997 році ці плани були анульовані через американську критику на адресу президента Індонезії Сухарто у зв'язку з порушенням прав людини в країні. Після відмови від додаткових закупівель Індонезія збиралася придбати російські Су-30, але через азійську економічну кризу угода була відкладена на кілька років. У 2008 році було повідомлено про можливі додаткові закупівлі F-16 в період 2010—2014 років.

За час експлуатації в льотних пригодах втрачені дві машини (у 1992 і 1997 роках). Решта 10 літаків знаходяться на озброєнні 3-ї ескадрильї ПС Індонезії «Sarang Naga» (авіабаза Ісвахджуді, Східна Ява). У 1990-тих вони входили до складу пілотажної групи «Elang Biru», поки вона не була розформована.

Тайвань отримав 150 винищувачів F-16A/B Block 20 (120 F-16A і 30 F-16B) в рамках програми Peace Fenghuang за угодою 1992 року по лінії американської програми FMS в 1997—2001 роках[71].

За контрактом 2016 року Тайвань модернізує 141 (спочатку планувалось модернізувати 142 бойових літаки, але один борт було втрачено у листопаді 2020 року) багатоцільових винищувачів F-16A/B Block 20 до 2023 року. Вартість робіт з модернізації оцінена у 3,8 млрд доларів США[71].

Тайвань планує не лише модернізацію наявного парку машин F-16, а й закупівлю нових винищувачів F-16V — у серпні 2020 року Тайвань (Республіка Китай) підписав формальну угоду зі США про придбання 66 винищувачів корпорації Lockheed Martin F-16C/D (F-16V) Block 70 Viper[71].

В травні 2021 року було отримано 42 модернізованих до рівня F-16V багатоцільових винищувачів[71].

Нова версія винищувача отримала нову радіолокаційну станцію AN/APG-83 на основі антени з фазованою решіткою від компанії Northrop Grumman. Новий бортовий комп'ютер постачає компанія Raytheon[71].

Також F-16V має систему обміну інформацією Link 16, сучасний дисплей, посилену систему РЕБ і систему попередження зіткнень[71].

Крім того, остання модифікація винищувача F-16 комплектується двигуном F110-GE-129 компанії General Electric[71].

Літаки увійшли до складу Повітряних сил Китайської Республіки наприкінці березня 2021 року[71].

Бойове застосування ред.

Перший випадок бойового застосування F-16 зафіксований 26 квітня 1981 року в Лівані.

Офіційна статистика повітряних перемог і поразок F-16 ред.

Згідно з офіційною інформацією ПС США[72] і НАТО[73], F-16 ПС США та країн НАТО здобули в цілому 8 повітряних перемог. Усі перемоги були здобуті в Іраку і на Балканах.

Крім того, згідно з офіційною інформацією ПС Ізраїлю[74], ізраїльськими F-16 було здобуто близько 40 повітряних перемог над літаками ПС Сирії.

Таким чином загальна кількість повітряних перемог F-16 під керуванням пілотів із США, Ізраїлю та країн НАТО становить майже 50 літаків.

На тлі російської збройної інтервенції в Сирію 24 листопада 2015 р. турецький винищувач F-16, після численних попереджень, збив російський Су-24 неподалік кордону з Сирією[75]. Пілотам вдалось катапультуватись, проте один загинув, доля іншого не відома (станом на 24 листопада 2015). Через цей інцидент НАТО скликало позачергове засідання[76].

Нижче наведена таблиця з переліком повітряних перемог F-16 згідно з даними США і НАТО та без урахування перемог ПС Ізраїлю.

ДатаТВДПілотКраїна-операторСупротивникСпосіб ураження
27.12.1992ІракNorth, Gary L.СШАМіГ-25AIM-120
17.01.1993ІракStevenson, Craig D.СШАМіГ-23AIM-120
28.02.1994БалканиAllen, Stephen L.СШАJastreb-GalebAIM-9
28.02.1994БалканиWright, Robert G.СШАJastreb-GalebAIM-120
28.02.1994БалканиWright, Robert G.СШАJastreb-GalebAIM-9
28.02.1994БалканиWright, Robert G.СШАJastreb-GalebAIM-9
24.03.1999БалканиP. TankinkНідерландиМіГ-29AIM-120
04.05.1999БалканиGeczy, Michael H.СШАМіГ-29AIM-120

Виходячи з даних, представлених у таблиці, видно що жоден із знищених літаків не був знищений гарматним вогнем, всі літаки були знищені ракетною зброєю.

Згідно з даними фірми «Дженерал Дайнемікс», станом на 1992 рік жоден F-16 не було втрачено в повітряному бою[77]. Згідно з даними співробітника Агентства історичних досліджень ПС США Деніела Хаулмена, в 1990-х роках (включаючи військову операцію проти Югославії в 1999 році) літаки F-16 ПС США не мали втрат у повітряних боях[78].

Венесуела ред.

Путч 1992 — у ході невдалої спроби державного перевороту в листопаді 1992 року обидві ескадрильї повітряних сил країни, озброєні F-16, залишилися лояльними уряду. Вони виконували ударні завдання, а також збили 3 літаки заколотників[79].

Ізраїль ред.

Відмітки на фюзеляжі ізраїльського F-16 говорять про 6,5 повітряних перемоги і участі в нальоті на іракський ядерний реактор

Громадянська війна в Лівані — 26 квітня 1981 в період загострення ситуації в Лівані ізраїльські винищувачі F-16 брали участь у нальоті на табори палестинських бойовиків. 28 квітня були здобуті перші повітряні перемоги — літаками 117-ї ескадрильї збиті два вертольоти Мі-8 зі складу сирійського військового контингенту в Лівані. 14 липня того ж року F-16 (пілот — Амір Нахум, командир 110-ї ескадрильї) здобув першу повітряну перемогу над літаком, збивши сирійський винищувач МіГ-21[80].

Напередодні й під час операції «Мир Галілеї» влітку 1982 року F-16 був одним із двох основних винищувачів ПС Ізраїлю. Він широко застосовувався в повітряних боях із сирійською авіацією, головним чином літаками МіГ-21, МіГ-23МС/МФ і МіГ-23БН. За ізраїльськими даними, всього у квітні-червні 1982 року пілотами F-16 було здобуто 48 повітряних перемог без єдиної втрати. Надалі літаки цього типу продовжували залучатися до рейдів на палестинські бази в Лівані, в ході такого нальоту 23 листопада 1989 року один літак був пошкоджений зенітним вогнем, але згодом повернувся у стрій[80].

За радянськими і російськими даними, в ході Ліванської війни в повітряних боях було збито не менше 6 літаків F-16, точних цифр їх перемог не наводиться. При цьому стверджується, що 5 F-16 були збиті винищувачами МіГ-23МФ, однак деякі обставини не дозволяють переконливо підтвердити знищення ізраїльських літаків. Як випливає зі статті В. Бабича (служив військовим радником в єдиній сирійської ескадрильї МіГ-23МФ) «МіГ-23МФ у ліванській війні»,[81] всі ці перемоги були зараховані сирійським пілотам на основі їх власних доповідей («За доповідями льотчиків, збито 5 літаків супротивника…»). Ймовірно, інших підтверджень здобутих перемог (уламки літаків, полонені пілоти, записи фотокулемету) у сирійської сторони не було. Також В. Бабич ніяк не доводить істинність своїх заяв (наприклад, посилаючись на конкретні документи або офіційні заяви уповноважених осіб Сирії чи СРСР), по суті залишаючи читачеві тільки можливість вірити або не вірити йому на слово[81].

Наліт на Ірак — 7 червня 1981 вісім ізраїльських F-16 брали участь у нальоті на іракський ядерний реактор Озірак під Багдадом. Вони входили в ударну групу; прикриття здійснювали шість F-15. У результаті нальоту реактор, який на той час будувався, був пошкоджений.

Друга інтифада — З травня 2001 року F-16 обмежено залучалися до ударів по цілях на території Палестинської автономії у відповідь на терористичні акції палестинський організацій.

Наліт на Сирію — 5 жовтня 2003 року, у відповідь на теракт у ресторані Хайфи, організований угрупованням «Ісламський Джихад», ізраїльські F-16 здійснили наліт на базовий табір угруповання в Сирії[82].

Операція «Поза межами» — 6 вересня 2007 року чотири F-16 ізраїльських ПС разом із чотирма F-15 здійснили повітряний напад і знищили сирійський ядерний реактор[83].

Друга Ліванська війна — У 1990-ті і 2000-ні роки F-16 брали участь у безлічі нальотів на позиції угруповання «Хезболла» на півдні Лівану. У липні-серпні 2006 року вони активно використовувалися у Другій Ліванській війні. Єдиною втратою став F-16I, що розбився 19 липня з технічної причини під час зльоту; обидва члени екіпажу вижили[84].

НАТО ред.

Боснійська війна — F-16 зі складу ПС декількох країн НАТО брали участь у патрулюванні забороненої для польотів зони над Боснією, введеної в 1993 році. При цьому мав місце один повітряний бій (28 лютого 1994 року), в якому американським винищувачам вдалося збити 4 штурмовики боснійських сербів. У серпні-вересні 1995 року літаки США, Данії та Нідерландів завдавали ударів по сербських позиціях у рамках операції «Deliberate Force». За час операцій над Боснією втрачено один F-16 ПС США — він був збитий із землі 2 червня 1995 року; пілот катапультувався і через кілька днів був евакуйований.

Військова операція проти Югославії — У ході повітряної кампанії 1999 року F-16 був одним з основних ударних літаків НАТО; у бойових діях брали участь літаки ПС США, Бельгії, Данії, Нідерландів, Туреччини. Американські літаки активно використовувалися для боротьби з югославськими радарами. За час кампанії пілоти «Файтінг Фалкон» здобули дві повітряні перемоги над винищувачами МіГ-29, причому одна з них належала льотчику Королівських ПС Нідерландів. За офіційними даними НАТО, втрати склали один літак, який був збитий 2 травня зенітно-ракетним комплексом С-125; пілот катапультувався і був евакуйований. Сербські і російські джерела стверджують про більші втрати (за одним із видань — не менше 7 «достовірно збитих» F-16[85].)

Військова операція в Афганістані — У повітряних операціях жовтня-грудня 2001 року брали участь тільки американські F-16. У квітні 2002 року один з американських літаків виявився залучений в інцидент «дружнього вогню», атакувавши канадський підрозділ (загинули 4 канадських військовослужбовці). З 2002 року на авіабазі Манас (Киргизстан) дислокувалася змішана ескадрилья, що складалася з F-16 ПС Данії, Нідерландів і Норвегії. Єдина втрата сталася 31 серпня 2006 року, коли в Афганістані зазнав катастрофи літак Королівських ПС Нідерландів.

Пакистан ред.

Афганська війна — Пакистанські винищувачі з середини 1980-х років активно діяли в районі афгано-пакистанському кордону, охороняючи повітряний простір країни від періодичних вторгнень авіації СРСР та Афганістану. У 19861989 роках винищувачі F-16 збили кілька афганських Су-22, Ан-24 і Ан-26, а також один радянський штурмовик Су-25, пілотований Олександром Руцьким (4 серпня 1988 року). Заявлялося також про збиті відразу два винищувачі МіГ-23 в одному бою, що, однак, не відповідає дійсності. 29 квітня 1987 року один з F-16 був втрачений за нез'ясованих обставин — наводилися чотири версії: або винищувач, що заходив знизу потрапив під бомби, скинуті з МІГ-23, або був збитий авіагарматою МіГ-23, або перевищив допустиме перевантаження і розвалився в повітрі, або був збитий ракетою своїм веденим[86].

США ред.

Війна в Перській затоці — F-16 був наймасовішим бойовим літаком авіації Багатонаціональних сил (усього задіяно 249 одиниць) і зробив найбільшу кількість вильотів (близько 13 450). Застосовувався як ударний літак і для придушення РЛС противника («Дикі ласки»). Не було здобуто жодної повітряної перемоги, втрати склали 3 машини в небойових пригодах напередодні війни і 7 машин у ході війни (як з бойових, так і небойових причин)[87]. Таким чином, відносний рівень втрат склав один літак на 1900 бойових вильотів; живучість однодвигунового F-16 виявилася вищою, ніж дводвигунових A-10 (6 втрат при 8100 вильоти), F-15E[джерело?]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Від англ. fighting та falcon — «бойовий сокіл»
    Індекс F (fighter) у чинній системі позначення авіації та ракет означає «винищувач».
  1. Iraq Accepts First Lockheed Martin F-16 Aircraft · Lockheed Martin. Архів оригіналу за 8 червня 2014.
  2. . aspx F-16D Block 52. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 27 січня 2011.
  3. Виробник готовий постачати F-16 країнам, які передаватимуть свої літаки Україні. Українська правда (укр.). Процитовано 26 січня 2023.
  4. а б в F-16.net - The ultimate F-16, F-35 and F-22 reference. www.f-16.net. Архів оригіналу за 7 липня 2022. Процитовано 30 вересня 2023.
  5. Falcon Spirit Mark. United States Air Force Academy (амер.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 30 вересня 2023.
  6. Rocznica przylotu pierwszych F-16 do Polski. dlapilota.pl (пол.). Архів оригіналу за 31 січня 2023. Процитовано 30 вересня 2023.
  7. Polskie F-16 ochrzczone. Wprost (пол.). 10 листопада 2006. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 30 вересня 2023.
  8. https://www.bbc.com/future/article/20240119-the-f-16-at-50-why-its-still-in-demand
  9. https://www.bbc.com/future/article/20240119-the-f-16-at-50-why-its-still-in-demand
  10. .cnews.ru/army/news/line/index_science.shtml? 2010/03/10/382157 Boeing: конверсія винищувачів F-16 у безпілотні. rnd.cnews.ru. 10.03.10. Процитовано 11 березня 2010.[недоступне посилання з червня 2019]
  11. https://www.bbc.com/future/article/20240119-the-f-16-at-50-why-its-still-in-demand
  12. а б в г Salg af danske F-16-fly til Argentina blev i dag markeret i Skrydstrup. www.fmn.dk (дан) . 16 квітня 2024.
  13. The Military Balance 2022 p.336
  14. The Military Balance 2022 p.89
  15. The Military Balance 2022 p.435
  16. The Military Balance 2022 p.114
  17. The Military Balance 2022 p.99
  18. The Military Balance 2022 p.339
  19. The Military Balance 2022 p.349
  20. The Military Balance 2022 p.274
  21. The Military Balance 2022 p.346
  22. The Military Balance 2022 p.351
  23. The Military Balance 2022 p.361
  24. The Military Balance 2022 p.132
  25. The Military Balance 2022 p.134
  26. The Military Balance 2022 p.375
  27. The Military Balance 2022 p.362
  28. The Military Balance 2022 p.299
  29. The Military Balance 2022 p.286
  30. The Military Balance 2022 p.136
  31. The Military Balance 2022 p.139
  32. The Military Balance 2022 p.141
  33. The Military Balance 2022 p.305
  34. а б The Military 2022 p.58
  35. The Military 2022 p.54
  36. The Military Balance 2022 p.313
  37. The Military Balance 2022 p.310
  38. The Military Balance 2022 p.157
  39. The Military Balance 2022 p.405
  40. The Military Balance 2022 p.145
  41. Для Словаччини через п'ять років після замовлення виготовили перший F-16 (укр.). 8 вересня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
  42. Україна отримає 42 винищувачі F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2023. Процитовано 21 серпня 2023.
  43. Данія передасть Україні 19 винищувачів F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 21 серпня 2023. Процитовано 21 серпня 2023.
  44. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 серпня 2014. Процитовано 25 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  45. Tom Demerly (14 жовтня 2018). F-16 Completely Destroyed By Another F-16 After Mechanic Accidentally Fires Cannon On The Ground In Belgium. The Aviationist. Архів оригіналу за 16 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  46. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 25 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  47. Польща модернізує свої F-16 Block 52. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  48. У Греції впав у море винищувач F-16. 20.03.2024
  49. ВПС США перекидають шість винищувачів F-16 у Румунію | Экономические новости — главные новости Украины и мира (uk-UA) . 3 травня 2022. Процитовано 26 січня 2023.
  50. Słowacja wybrała: najnowsze F-16 za MiGi-29. DEFENCE 24 - Siły zbrojne. 11 липня 2018. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 12 липня 2018.
  51. Lockheed Martin представив перший F-16 для Словаччини (укр.). 8 вересня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
  52. admin (8 грудня 2018). Україна купуватиме американські винищувачі?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  53. Командувач Повітряними Силами виступає за отримання F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  54. Візія Повітряних Сил ЗСУ: заміна радянського та уніфікація. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 22 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  55. Україні презентують винищувачі F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  56. admin (4 жовтня 2018). "Чисте небо 2018": стало відомо яка техніка прибуду до України - список з фото. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 21 січня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  57. На репетиції параду помічені польські F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  58. Мілітарний проєкт “До зброї”: пілот "Джус" розповів про адвокацію сучасної авіації для Повітряних сил. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  59. У Конгресі США ініціюють навчання українських пілотів на F-15 та F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 24 червня 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  60. Кулеба заявив, що друзі України "взяли в роботу" постачання літаків F-16. Українська правда. 24 січня 2023. Архів оригіналу за 27 січня 2023. Процитовано 26 січня 2023.
  61. Передача Україні винищувачів  F-16 - в Польщі назвали умови. web.archive.org. 30 січня 2023. Архів оригіналу за 30 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  62. Нідерланди готові розглянути запит на постачання Україні винищувачів F-16 - Мілітарний. web.archive.org. 31 січня 2023. Архів оригіналу за 31 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  63. Виробник F-16 готовий нарощувати виробництво літаків для країн, які передаватимуть свої винищувачі Україні - Мілітарний. web.archive.org. 28 січня 2023. Архів оригіналу за 28 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  64. Україна хоче отримати від союзників 40-50 винищувачів F-16 – радник Резнікова. Укрінформ. 16 травня 2023.
  65. Британія та Нідерланди очолять «коаліцію винищувачів» для надання Україні F-16, Європейська правда, 16 травня 2023
  66. США і союзники планують дати Україні F-16 — NBC, УП, 19 травня 2023
  67. Україна отримає 42 літаки F16 – Зеленський. Укрінформ. 20 серпня 2023.
  68. Бельгія розглядає можливість передачі Україні F-16. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  69. Володимир Дедей (17 квітня 2024). ДАНІЯ ПРОДАЄ АРГЕНТИНІ ЧАСТИНУ ЛІТАКІВ F-16, ЯКІ ОБІЦЯЛИ УКРАЇНІ. Дзеркало тижня.
  70. ВВС Турции получили первый «отечественный» F-16 и нацеливаются на F-35. Архів оригіналу за 10 червня 2011. Процитовано 25 травня 2011.
  71. а б в г д е ж и Люксіков Михайло (22 травня 2021). Тайвань отримав 42 модернізованих до рівня F-16V винищувачів. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
  72. Air Force Historical Research Agency — Aerial Victory Credits. Архів оригіналу за 15 січня 2010. Процитовано 27 січня 2011.
  73. NATO Speech: Press Briefing SecGen SACEUR, 25 March одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 27 січня 2011.
  74. http://www.iaf.org.il/Templates/Aircraft/Aircraft.IN.aspx?lang=EN&lobbyID=69&folderID=78&docfolderID=186&docID=18188&currentPageNumber=4
  75. Турецькі винищувачі збили російський СУ-24. Укрінформ. 24 листопада 2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 24 листопада 2015.
  76. НАТО скликає позачергове засідання через інцидент із СУ-24. Укрінформ. 24 листопада 2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 24 листопада 2015.
  77. В. Ільїн, М. Левін. Винищувачі. — М.: Вікторія, Аст, 1996. — С. 175.
  78. Daniel L. Haulman. No Contest: Aerial combat in the 1990s (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 грудня 2008. Процитовано 27 січня 2011.
  79. Tom Cooper, Juan Sosa. Venezuelan Coup Attempt, 1992. Архів оригіналу за 2 березня 2007. Процитовано 27 січня 2011.
  80. а б Олег Грановський. Втрати ВПС Ізраїлю в Лівані. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 27 січня 2011.
  81. а б locwar/bv/mig23mf/mig23mf.html Володимир Бабич. МіГ-23МФ в Ліванській війні. Архів оригіналу за 1 серпня 2009. Процитовано 27 січня 2011.
  82. Олег Грановський. Хронологія подій в Лівані. Архів оригіналу за 23 січня 2008. Процитовано 27 січня 2011.
  83. Tal Giladi (21 березня 2018). The Untold Story: IAF Attack of Syrian Nuclear Reactor (англ.). Israeli Air Force. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |2= (довідка)
  84. IDF fighter jet crashes during take-off in Negev; no injuries. Архів оригіналу за 2 серпня 2007. Процитовано 2 серпня 2007.
  85. В. Ільїн, І. Кудішін. Бойова авіація зарубіжних країн. — М.: АСТ, Астрель, 2001. — С. 331
  86. Віктор Марковський. Афганістан. Війна в повітрі. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 27 січня 2011.
  87. Подробиці втрат див. у статті Список втрат авіації Багатонаціональних сил в ході Війни в Перській затоці

Джерела ред.

  • Харук А. Бойові літаки XXI століття. — Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 400 с. — ISBN 978-617-12-3864-0.

Посилання ред.