Вікіпедія

Бенкс (півострів)

(Перенаправлено з Банкс (півострів))
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач ValeriySh (внесок, журнали) о 11:13 UTC (752 хвилини тому).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бенкс.

Бенкс або Банкс (англ. Banks Peninsula) — півострів вулканічного походження в регіоні Кентербері на східному узбережжі Південного острова Нової Зеландії. Його площа становить приблизно 1150 км² і охоплює дві великі гавані та багато менших заток і бухт. Найбільше місто Південного острова, Крайстчерч, знаходиться безпосередньо на північ від півострова.

Бенкс
Зображення
Названо на честь Джозеф Бенкс
Країна  Нова Зеландія
Адміністративна одиниця Крайстчерч Сітіd
Розташовується на водоймі Тихий океан
У межах природно-географічного об'єкта Південний острів
Висота над рівнем моря 919 м і 352 м
З матеріалу вулканічні гірські породи[d]
Мапа
CMNS: Бенкс у Вікісховищі

Координати: 43°45′00″ пд. ш. 172°49′58″ сх. д. / 43.750000000028° пд. ш. 172.83300000002776642° сх. д. / -43.750000000028; 172.83300000002776642

Геологія ред.

Півострів Бенкс утворює найвидатнішу вулканічну структуру Південного острова, подібну до — але більш ніж удвічі більшу за — старішого вулкана Данідін[en] (півострів Отаго та однойменна гавань) за 350 км на південний захід. Геологічно півострів складається з еродованих залишків двох великих композитних щитових вулканів (спочатку утворився Літтелтон, потім Акароа) і менша вулканічна група Герберта[1]. Вони утворилися внаслідок внутрішньоплитного вулканізму приблизно 11-8 мільйонів років тому (міоцен) на континентальній корі. Півострів утворився як прибережні вулканічні острови, а вулкани досягали висоти близько 1500 м над рівнем моря. Два головні кратери утворили гавані Літтелтон і Акароа.

Кентерберійські рівнини утворилися внаслідок ерозії Південних Альп (широкий і високий гірський хребет, утворився внаслідок зустрічного руху Індо-Австралійської та Тихоокеанської тектонічних плит) і алювіальних конусів, утворених великими плетеними річками. Ці рівнини досягають найбільшої ширини в місці, де вони зустрічаються з горбистим субрегіоном півострова Бенкс. Північний і західний фланги півострова покриває шар лесу, досить нестійкого дрібного мулу, який утворюється завдяки теплим вітрам фен, які проносяться над рівнинами. Частина краю кратера, що лежить між гаванню Літтелтон та містом Крайстчерч, утворює Порт-Гіллз[a].

Передісторія ред.

Згідно з традиційними переказами маорі, першими їхніми поселенцями на території, тепер відомими як півострів Бенкс, були племена Вайтага[en] на чолі зі своїм предком-засновником Ракайгауту. Півострів у маорі називається Te Pātaka o Rākaihautū (Склад Ракайгауту) на знак визнання його діянь і великої кількості mahinga kai (їжі лісів, моря, річок і неба)[b]. За ними послідували племена Каті Мамое[en], а потім Нгаї Таху[en] хапу Нгаї Тугайтара, які прибули у 1730-х роках[2].

Історія ред.

Першими європейцями, що побачили півострів 17 лютого 1770 року, був капітан Джеймс Кук зі своїм екіпажем під час першої навколосвітньої подорожі Кука[en], коли вони пропливали навколо Нової Зеландії. Кук описав півострів як «круглу фігуру… з дуже розбитою нерівною поверхнею і [яка має] більше вигляд безплідної, ніж родючої землі»[3]. Введений в оману обрисами височини за півостровом, Кук помилково прийняв його за острів і назвав «острів Бенкс» на честь ботаніка свого судна «Індевор» Джозефа Бенкса[3]. Відволікшись примарним існуванням землі на південному сході, Кук наказав команді «Індевора» йти на південь, не досліджуючи півострів детальніше.

У 1809 році капітан Семюел Чейз на кораблі «Пегас» виправив карти Кука, визначивши, що «острів Бенкс» насправді був півостровом[4]. Його перший офіцер Вільям Стюарт наніс на карту цю ділянку узбережжя[5]. Затока Пегас[en], яка примикає до півострова з північної сторони, була названа на честь їхнього судна[6].

У 1830 році поселення маорі кайнга[c] Такапунеке було спустошено, а місцевий вождь племені Нгаї Таху Тама-і-гара-нуї захоплений вождем племені Нгатї Тоа Те Раупарагою за сприяння капітана британського брига «Елізабет» Джона Стюарта[7]. Частково внаслідок цієї різанини британська влада відправила Джеймса Басбі, як офіційного резидента Великої Британії, до Нової Зеландії в 1832 році[7].

Протягом 1830-х років на півострові Бенкс було засновано кілька європейських китобійних баз. У 1838 році капітан Жан Франсуа Ланглуа, французький китобій, вирішив, що поселення Акароа буде вигідним місцем для обслуговування китобійних суден, і попередньо купив землю на «великому півострові Бенкс» у 12 вождів Нгаї Таху[8]. Було сплачено товарний депозит вартістю 6 фунтів стерлінгів, а ще 234 фунти стерлінгів мали бути виплачені пізніше[9][8]. Він повернувшись до Франції, оголосив про пошук поселенців до Нової Зеландії та передав свою частку землі компанії «Nanto-Bordelaise», частковим власником якої він став. 9 березня 1840 року він відплив до Нової Зеландії з групою французьких і німецьких сімей на борту корабля «Конте де Парі» з наміром створити французьку колонію на французькому Південному острові Нової Зеландії. На той час, коли Ланглуа та його колоністи прибули на півострів Бенкс у серпні 1840 року, багато маорі вже підписали «Договір Вайтангі», а перший британський губернатор Нової Зеландії Вільям Гобсон[en] проголосив британський суверенітет над всією Нову Зеландію на підставі цього договору. Почувши про французький план колонізації, Гобсон швидко відправив бойовий корабель «HMS Britomart» із Бей-оф-Айлендс до Акароа з поліцейськими магістратами на борту[9]. У той час як Ланглуа та його колоністи ховалися від несприятливих вітрів у Голубиній затоці на іншому боці півострова, британці підняли свій прапор на Ґрінс-Пойнт між Акароа та Такапунеке, і суди зібралися для підтвердження британського суверенітету над Південним островом. Французькі колоністи прибули в гавань Акароа 18 серпня і заснували поселення на сучасному місці Акароа[10]. Враховуючи, що французькі колоністи вирушили до Нової Зеландії, припускаючи, що вони володіють землею, влада Нової Зеландії надала 30 000 акрів землі компанії «Nanto-Bordelaise», яка в свою чергу поступилася всіма правами на півострів за 4500 фунтів[9].

Протягом 1840-х років півострів і Кентерберійські рівнини за його межами розглядалися як землі можливі для колонізація, але до 1848 року головному геодезисту Кентерберійської асоціації капітану Джозефу Томасу знадобилося обстежити навколишні рівнини та підготуватися до прибуття перших колоністів (відомі як Кентерберійські паломники[en]) у грудні 1850 року.

З 1850-х років Літтелтон, а потім Крайстчерч переросли Акароа, який зараз є курортом для відпочинку та місцем для круїзних суден і зберіг багато французьких впливів, а також багато будівель дев'ятнадцятого століття.

Історичні оборонні споруди гавані, починаючи з 1874 року, збереглися на острові Ріпапа в гавані Літтелтон та на мисі Ґодлі-Гед / Авароа.

У 2011 році землетруси в Крайстчерчі в лютому та червні мали епіцентр у Порт-Гіллз, що значно вплинуло на життя місцевих громад.

Економіка ред.

Рибальство ред.

Кілька місць біля узбережжя півострова служать для марикультурного вирощування мідій.

Сільське господарство ред.

Фермерство було традиційною галуззю промисловості на півострові Бенк.

Туризм ред.

Після великих землетрусів 2010 і 2011 років, які вплинули на Крайстчерч і Літтелтон (гавань, що обслуговує Крайстчерч), круїзні лайнери були перенаправлені в гавань Акароа.

Гірська дорога ред.

Гірська дорога є примітною особливістю півострова. Дорога включала частини ранніх колій, які були побудовані для перегону худоби (наприклад, 24-кілометрову колію від Акароа до Голубиної затоки, збудовану в 1844 році). Більшу частину будівництва гірської дороги було завершено в 1880-х роках, а в 1930-х роках було виконано додаткові роботи[11]. Дорога складається з двох ділянок (з обох відкривається вид на місцевість, а також на парки, алеї та інші рекреаційні об'єкти):

Збереження ред.

За підрахунками, місцеві ліси колись покривали 98 % півострова. Однак маорі та європейські поселенці послідовно вирубували лісовий покрив, і сьогодні його залишилося менше 2 %, хоча деякі лісовідновлення почалися. Європейські поселенці посадили багато дерев, привезених з Європейського континенту, особливо волоський горіх (Juglans regia).

Заповідник Гіневай ред.

Заповідник Гіневай[en], приватний природний заповідник, був створений на півострові, щоб дозволити місцевому лісу відновлюватися на землях, які колись оброблялися. Він був заснований у 1987 році і зараз охоплює 12,5 км² (1250 га) природних чагарників[12], він має 40 км пішохідних доріжок через місцеві чагарники[13].

Інші охоронні території на півострові включають мальовничий заповідник Еллангован площею 3,14 км² (314 га), заснований у 1973 році, мальовничий заповідник Маунт-Герберт[en] площею 2,42 км² (242 га), заснований у 1980 році, територію що охороняється — Вайрєва площею 6,51 км² (651 га), засновану у 1987 році, та мальовничий заповідник Палм-Галлі 1,11 км² (111 га), заснований у 1989 році[14].

Морські заповідники ред.

Значну частину півострова оточує великий заповідник морських ссавців, який в основному обмежує риболовлю сітками. Основною метою цього заповідника є збереження дельфіна Гектора (Cephalorhynchus hectori), найменшого з усіх видів дельфінів. Екотуризм, заснований на грайливих дельфінах, тепер став важливою галуззю в Акароа.

Відносно невеликий морський заповідник Погату[en] зосереджений у затоці Погату/Флі на південно-східній стороні півострова (43°52′28″ пд. ш. 173°00′44″ сх. д. / 43.8745083° пд. ш. 173.0123528° сх. д. / -43.8745083; 173.0123528). Більший морський заповідник Акароа[en] розташований біля входу в гавань Акароа (43°52′56″ пд. ш. 172°57′54″ сх. д. / 43.8823667° пд. ш. 172.9651306° сх. д. / -43.8823667; 172.9651306).

Фонд півострова Бенкс Рода Дональда ред.

Фонд півострова Бенкс Рода Дональда має на меті покращити громадський доступ для пішоходів і велосипедистів та збільшити біорізноманіття на півострові Бенкс.

Вони (у 2020 році) збирають гроші для придбання 500 га землі, включаючи вершини гори Герберт/Те-Аху-Патікі (919 м, 43°41′24″ пд. ш. 172°44′25″ сх. д. / 43.6899533° пд. ш. 172.74015° сх. д. / -43.6899533; 172.74015) та гори Бредлі (855 м, 43°41′43″ пд. ш. 172°42′36″ сх. д. / 43.69515° пд. ш. 172.71011° сх. д. / -43.69515; 172.71011), з наміром створити заповідник для захисту та відновлення місцевого біорізноманіття[12]. Наразі ця земля є сільськогосподарською, але з часом фонд має намір повернути її до природного стану території порослої місцевими чагарниками. У травні 2021 року були зібрані кошти на викуп землі[15]. Фонд з часом планує модернізувати огорожу та видалити звідси диких тварин, які тут випасаються[15].

Фонд півострова Бенкс Рода Дональда також бере участь у розвитку Те-Ара-Патака, також відомої як «Доріжка до вершини». Вони також брали участь у створенні загальнодоступних хатин для мандрівників («Хатина Рода Дональда» та «Хатина Отамахуа» на острові Отамахуа / Квіл)[16].

Нотатки ред.

  1. ↑ Порт-Гіллз — цілий ряд пагорбів у регіоні Кентербері, Нова Зеландія, названих так тому, що вони розташовані між містом Крайстчерч та його портом у місті Літтелтоні. Вони є ерозійним залишком вулкана Літтелтон, який тут вивергався мільйони років тому.
  2. ↑ Згідно з традиційними переказами маорі, після того, як Ракайхауту висадився зі свого вака (каное) на Південному острова, він рушив на південь і викопав багато великих озер острова за допомогою магічного kō (копальної палиці), наповнюючи їх їжею для своїх численних нащадків.
  3. ↑ Кайнга (пд. маор. kaika або kaik) — традиційна форма сільських поселень доєвропейських маорі в Новій Зеландії. Вони були неукріпленими або лише злегка укріпленими, і з часом стали менш важливими для добре захищених маорійських па.

Примітки ред.

  1. ↑ Hampton, S.J.; J.W. Cole (March 2009). Lyttelton Volcano, Banks Peninsula, New Zealand: Primary volcanic landforms and eruptive centre identification. Geomorphology. 104 (3–4): 284—298. Bibcode:2009Geomo.104..284H. doi:10.1016/j.geomorph.2008.09.005.
  2. ↑ Tau, Te Maire (1 March 2017). Ngāi Tahu – The move south. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand. Процитовано 31 травня 2024.
  3. ↑ а б Біглегол, Д.К., ред. (1968). The Journals of Captain James Cook on His Voyages of Discovery, vol. I:The Voyage of the Endeavour 1768–1771. Cambridge University Press. с. 253—257. OCLC 223185477.
  4. ↑ Entwisle, Peter (2005). Taka: a vignette life of William Tucker 1784–1817. Port Daniel Press. с. 49. ISBN 0-473-10098-3. Процитовано 31 травня 2024.
  5. ↑ Marshall, Brian, ред. (2005). From Sextants to Satellites: A Cartographic Time Line for New Zealand (PDF). New Zealand Map Society Journal. The New Zealand Map Society (18): 9. ISSN 0113-2458. Процитовано 31 травня 2024. William Stewart, on board the Pegasus, surveys ... and to affirm that Banks Peninsula is a peninsula and not an island as Cook had suggested.
  6. ↑ McNab, Robert (1909). CHAPTER XIII. — Stewart Island Exploited, 1809 and 1810. Murihiku: A History of the South Island of New Zealand and the Islands Adjacent and Lying to the South, from 1642 to 1835. Wellington: Whitcombe & Tombs Limited. с. 160. Процитовано 31 травня 2024.
  7. ↑ а б A frontier of chaos? Page 5 – Captain Stewart and the Elizabeth. New Zealand History. Процитовано 31 травня 2024.
  8. ↑ а б French colonists in Akaroa, South Island. New Zealand in History. Процитовано 31 травня 2024.
  9. ↑ а б в Andersen, Johannes C. The Mission of the Britomart at Akaroa, in August, 1840 (PDF). The New Zealand Institute. Процитовано 31 травня 2024.
  10. ↑ King, Michael (2003). The Penguin History of New Zealand. New Zealand: Penguin. с. 170—1.
  11. ↑ Ogilvie, Gordon (2017). Place Names of Banks Peninsula and the Port Hills. New Zealand: Canterbury University Press. с. 260—262. Архів оригіналу за 3 грудня 2023. Процитовано 31 травня 2024.
  12. ↑ а б Banks Peninsula to become home to new 500ha conservation park. Stuff (англ.). 29 жовтня 2020. Процитовано 31 травня 2024.
  13. ↑ The kaitiaki who's spent over 30 years reforesting a Banks Peninsula reserve. Stuff (англ.). 1 вересня 2019. Процитовано 31 травня 2024.
  14. ↑ UNEP-WCMC (2020). Protected Area Profile for New Zealand from the World Database of Protected Areas, October 2020. Available at: www.protectedplanet.net
  15. ↑ а б We bought a hill! Fundraising target smashed – but there is still time to help. Stuff (англ.). 26 травня 2021. Процитовано 31 травня 2024.
  16. ↑ Projects Landing Page «Rod Donald Trust» (амер.). Процитовано 31 травня 2024.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бенкс_(півострів)&oldid=42737974